Вовк і хліб
Українська народна казка Буковини

Один чоловік орав у полі. Приходи до него вовк і питає його:

— Що ти робиш, чоловіче?

— Орав, а тепер сів та й їм хліб.

— Ану дай і мені. Хочу знати, чи він хороший. Той дав йому кусочок. Вовк з’їв та й каже:

— Хороший. Як ви його робите?

— Як роблю? Зараз орю і сію.

— Як виорати і посіяти, то що, вже хліб?

— Та нє, — каже, — чекай. Ти так скоро хочеш.

— А що більше?

— Заволочу.

— Та й уже хліб?

— Та нє, — каже, — почекай. Воно буде сходити, рости.

— Та й виросте хліб?

— Нє, — каже, — чекай. Це так скоро не буде. Воно буде достигати. Та й достигне.

— Та й уже хліб?

— Е нє, чекай. Треба його жати і в’язати.

— То що, вже хліб?

— Нє, — каже, — чекай. Треба ще поскладати його.

— Та, — каже, — що, вже хліб?

— Та нє.

— А що ж ще?

— Треба його повозити додому, дома змолотити.

— Та що, вже хліб?

— Та ще нє.

— А що ж?

— Треба його вивіяти.

— А як вивіється, то вже хліб?

— Е нє, чекай.

— А що ж іще?

— Завезти до млина та змолоти.

— А як змелеться, то вже хліб?

— Е нє, чекай. Треба привезти його додому. Жінка на сито висіє.

— То вже, — каже, — хліб?

— Нє, треба його розчинити.

— А як розчинити, то вже хліб?

— Е нє, як розчинити, то воно сходи.

— І вже хліб?

— Е нє, жінка його виробляє.

— А як вироби, то же хліб?

— Нє, треба накласти вогонь у печі.

— То вже хліб?

— Нє, чекай, треба добре напалити і посадити хліб у піч.

— А як посадити в піч, то же хліб?

— Е нє, почекай.

— Е, як так довго чекати, то не треба мені хліба. Буду на м’ясі жити.

І пішов вовк у ліс.