Вовк, вівця і лисичка
Українська народна казка Буковини

Була старенька вівця та й лишилася далеко позаду від усіх овець. А вовк піймив її та й тягне. А лисичка напроти. Та й каже до вівці: — Ви куди, кумо Параско? А вівця їй:

— Казав кум Павло, що кожух його. Хоче зняти з мене кожух.

— А ви, — каже, — відки знаєте, куме Павле, що це ваш кожух?

— Знаю.

— Як знаєте, то генди є присяга. Ідіть та й присягніть, що то ваш кожух.

А там стояв капкан на вовка. Лисичка привела вовка до того капкана та й каже:

— Ану кладіть гездо хвостик та й будете присягати.

Він лиш поклав там хвіст, а його й піймило. Не годен вовк вирватися. А лисичка каже до вівці:

— А ви чого стоїте, кумо Параско? Ідіть за вівцями. І тримайтеся овець, більше ніколи не лишайтеся позаду.

Пішла вівця за вівцями, лисичка — в свою дорогу, а вовк зостався в капкані.