Ворона, білка та їжак
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Це було дуже давно. За глибокими синіми морями, за високими горами ріс старий сосновий ліс. На високій сосні у великому дуплі жила білка. Вона була працьовита, кожного дня збирала грибочки і сушила на зиму. А це ось знову вона побігла по гіллі дерев далеко-далеко від своєї домівки. Аж ось білка побачила те місце, де є багато грибів. Спустилась вона по стовбурові на землю та й почала збирати. Почула, як щось залопотіло крилами. Підняла свою голівку і побачила на старій сосні ворону.
«Дивно, чому вона не каркає?» — подумала білка та й вирішила якось її ввести в розмову.
— Вороно, здрастуй!
Ворона мовчить.
— Ой, у тебе таке гарне чорне пір’я! Як воно переливається на сонці! — сказала білка.
— Кар-кар! Справді? — спитала ворона і випустила із дзьоба горішок.
- Білка побачила і почала шукати горішок. Шукала-шукала, не знайшла. Ворона розсердилась на білку і нагнала її. А сама ще довго шукала горішка.
Аж ось біжить їжачок. Він якраз і знайшов горішок, взяв його в ротик та й несе. А ворона почала кружляти над їжаком та голосно каркати:
— Віддай, віддай! Це я перша знайшла горішок, а потім загубила і довго-довго шукала...
— Не дам. Якби я не знайшов, то ти б і не бачила.
Довго тривала суперечка, аж білка почула та й вирішила помирити їжака і ворону. Прибігла вона та й каже:
— Не сваріться! Послухайте мене, мудру білку. Ми всі господарі цього лісу, нам потрібно жити дружно, бо ліс — наш спільний дім. Я вас помирю. Давайте посадимо цей горішок і будемо його доглядати.
Так і зробили їжак із вороною. Посадили горішок і вирішили його доглядати. Ворона поливала деревце, їжак охороняв, щоб ніхто не зламав, а білка запрошувала птахів, щоб нищили комах-шкідників.
А горіх ріс, виростав. Ось він уже майже наздогнав сосну. Весною на ньому було багато цвіту, а восени дуже багато горіхів. Раді були і їжак, і білка, і ворона. Відтоді вони подружилися і побудували собі будиночки під горіхом. Дерево щороку родило стільки горіхів, що друзям вистачало на всю зиму харчів.
А взимку під Новий рік їжак, ворона і білка прикрашали своє дерево і танцювали під ним, раділи, що горіх здружив їх.
Ось і казочці кінець, а хто слухав — молодець.