Вчений злодій
Українська народна казка Бойківщини

Було двоє бідних людей. Мали вони одного сина. Усі гроші, що мали, давали синови, щоб він учився. Пройшло сім років, і він приходить додому. А батько питається: — На що ти, синку, вивчився? Він не хотів казати, бо йому було стидно. А як сказав, що він вивчився на злодія, то батьки його прогнали.

Він пішов на ярмарок, а там оден багатий пан купував бика. Злодій купив чоботи і дивився за тим паном, що він робить. Той купив бика і гнав його додому через ліс. А злодій пробіг наперед і кинув оден чобіт. Надходить пан з биком, побачив той чобіт і подумав: «Що мені з одного чобота?» І той чобіт не брав.

Пан уже далеко пройшов з биком, а злодій кинув на дорогу другого чобота. Приходить пан, побачив чобіт і подумав: «Який я дурень! Чого я не взяв той перший чобіт?» Прив’язує бика до корча і йде по перший чобіт. Злодій узяв бика, затягнув у млаку і перерізав бикови шию. А сам сховався.

Надходить пан, побачив бика у млаці, роззув свої чоботи і тоти чоботи, що приніс, поставив їх. Розгорнув плащ і пішов тягнути бика. А злодій то все забрав і пішов у село. Ходить він по селі і проситься на ніч у одного жида. Злодій йому заплатив, і жид його пустив до другої кімнати спати. Злодій повісив коло себе плащ, положив сумку і ляг спати.

А оден сільський злодій довідався, що до жида пішов ночувати пан, і попросився й собі до жида на ніч. І пішов спатки до тої самої кімнати, де той спав, що сім років учився на злодія. Подивився, що той спить, підходить д’ньому і бере плащ. А той злодій, що сім років учився, хап його за руку. І питається:

— Що ти за оден?

— Я сільський злодій, — відповідає той.

— А я сім років учився на злодія. Тепер ми будем товаришувати. Підем до цісаря красти гроші.

Пішли вони до цісаря, розібрали мур до комори. Говорить вчений злодій:

— Я полізу перший.

Він поліз і набрав з цісаревої каси два мішки грошей.

— Тепер будем мати чим жити.

У якийсь час пішов цісар до комори, подивився, а грошей немає. Тоді він пішов до ворожки і розповів, що в него сталося. Ворожка говорить:

— Ти возьми постав залізко, щоб його злапало. Він за рік прийде ще раз.

Доходить рік, приходять оба злодії знову до цісаря красти гроші. Той, що сім років учився, говорить:

— Тепер ти маєш іти по гроші.

Сільський злодій поліз, і його то залізко хопило. Почав він кричати. А вчений злодій заліз, зарізав його, набрав мішок грошей і пішов.

Прийшов цісар до комори, дивиться, лежить мертвий чоловік. Пішов цісар до ворожки і говорить:

— Ти мене добре порадила. Злодій є, але неживий. Ворожка каже:

— То якийсь дуже хитрий злодій. Їх, — каже, — було два. Візьми мертвого, повісь скраю базару на стовп і постав сторожу. Прийде якась рідня і буде за ним плакати. І нехай сторожа ту рідню злапає, — порадила ворожка.

А злодій пішов до матері того зарізаного і розказав:

— Ваш син висить коло базару. Би не плакали там за ним, бо вас злапають.

Мати почала дуже плакати. І радиться його, що робити, щоб увиділа сина. Він її порадив:

— Накупи тарілок, горнят і неси. Перед самим повішеним сином упадеш і поб’єш їх і будеш плакати. А як тебе хоплять, скажеш: «Служила-м у пана цілий рік, заробила-м і все-м побила».

Вона так зробила, а вони її злапали.

— Чого ти плачеш?

— За весь рік, що-м робила, ото побила!

І вони її пустили. Зачала вона просити вченого злодія, щоб він здоймив її сина, щоб на него люди не дивилися. Тоді він набрав із церкви тих чорних опаратів, що ксьондзи вбираються. Та пішов і д’тим сторожам і дав їм горівки. Вони напилися й заснули. А він їх убрав у ті чорні опарати, мертвого здоймив і поховав.

Приходить цісар — трупа нема, а тоти всі в чорнім лежать і сплять. Пішов цісар знов до ворожки. І говорить:

— Ти мене добре порадила, і я так зробив. І трупа нема, а сторожі повбиралися в ксьондзове вбрання і сплять.

Ворожка радить, щоб він зробив у себе велику гостину та всіх покликав. І злодій прийде на ту гостину. Скажеш, би гості йшли спати в другу кімнату. І насиплеш там на підлогу золота...

Цісар усіх покликав, і той злодій прийшов, що йому задарма наїстися! По гостині цісар каже:

— Додому не йдіть, будете спати в мене. Ще завтра поправимо.

Посипав цісар підлогу золотом, і пішли всі спати. А ворожка сказала йому, що золото причепиться до злодієвої підошви, а більше ні до чого не причепиться. Заходить цісар рано, дивиться на взуття гостей — до одної підошви причепилося золото. Значить, це злодій. Цар відрізав ту підошву і пішов показувати ворожці. А злодій устав, повідрізував підошви багатьом гостям і ляг у інше місце.

Ворожка каже цісареви:

— То злодій. Ти його злапай.

Цісар приходить, а підошви повідрізувані у багатьох. І не знає, до кого братися. Пішов знову до ворожки, а ворожка йому:

— Я тобі нічого більше не пораджу, бо то є учений злодій. Маєш доньку, віддай за него, і вони будуть добре жити.

І цісар оголосив, щоби злодій явився і оженився з його донькою. Злодій прийшов та й оженився з донькою цісаря. І добре жиють.

Вчений злодій
Українська народна казка Покуття

Були чоловік та й жінка, мали трьох синів. Як сини виросли, вони післали їх вчитися. На штири роки. Вивчилися сини, повернулися додому. Родичі тішилися синами, зробили бал і скликали гостей. Зібралися гості, і батько хотів похвалитися синами, і питається старшого:

— Чого ти навчився за штири роки?

— На лікаря вивчився. Питає другого:

— Що ти навчився?

— Я інженер. Мости маю будувати. Питає третього:

— А ти що навчився?

А він не хоче сказати. Що його просить тато, що його просять гості — не хоче казати. Тато розізлився, вибив його добре, і він утік.

А він вивчився на злодія. Утік він з дому і йде в ліс. І здибають там його розбійники. Вони тікають від него, а він їм каже:

— Ви не тікайте, я такий самий, як ви. Беріть мене з собою.

І вони взяли його з собою. Та й ідуть вони рабувати, красти, і він з ними. Їх було дванадцять, а тринадцятий ватажок. Старий-старий, хитрий-хитрий. Уже кілька раз вибивали його банду, а він кожного разу оставався живий. А цей молодий вчений злодій хоче теж у них бути за старшого, але не знає, як це зробити.

А той старший був межи ними віщун, і він уже знає, що цей хоче бути старшим. І раз при обіді питає його, хто він, відки він. Та й каже:

—...Ну що, ти хочеш бути у нас старший?

А він каже:

— Так, я хочу бути старшим. Мені це належить, бо ви прості, а я вчений злодій. Я кінчив вищу школу злодійську.

Той йому каже:

— Будеш старший, але перш виконаєш троє завдань, які я тобі завдам. Перше завдання: в неділю оден хазяїн буде вести через ліс на базар бугая. Як ти злодій, щоб ти в него того бугая вкрав.

— Добре, — каже, — вкраду.

У неділю рано сів він у кущах коло дороги і чекає. Дивиться, гонить ґазда через ліс бугая. Він перейшов його на дорозі і кинув наперед него золоту шаблю. І сховався. Ґазда підходить — шабля. Якийсь загубив. Що робити? Підняв ту шаблю і кинув у кущі. Думає: «Буду йти назад і заберу». І пішов з бугаєм далі. А злодій забрав шаблю, перебіг лісом наперед і кинув на дорогу похву з тої шаблі. Господар підійшов — золота похва. Що з нею робити? Подумав, бугая прив’язав і вернувся, щоб узяти шаблю. Думає: «Най буде все разом. Буду йти з базару і заберу». А злодій підбіг, забрав похву, забрав бугая і повів у ліс. Прийшов і каже тому старому:

— Привів я бугая. Не купив, не обрабував, а вкрав. А той дає йому друге завдання.

— У неділю жінка з донькою будуть продавати на базарі кучми. Щоби ти на нас штирнадцятьох украв штирнадцять кучмів. Але щоб не купив і не обрабував, тіко вкрав.

Зібрався він елегантсько і пішов на базар. А там якраз продає мама з донькою кучми, поздоровкався він і запитав, почому кучми, з чого вони зроблені. Як звикле купець. Тоді сказав:

— Завийте мені штирнадцять кучмів.

Вони дуже раді, бо це великий продаж. Він каже:

— Я — син попа. І батько мене післав, щоби я для слугів приніс штирнадцять кучмів.

І каже він дочці й мамі:

—...Пішли зо мною, батько вам заплатить.

Вони дуже раді. Він наперед, а та жінка за ним іде. А дочка лишилася на базарі. Приходять вони до попа. Він сказав, щоби вона зачекала з кучмами на брамі, а сам заходить до попа. Поздоровився з попом і просить його, би йому вилікував жінку, яка здуріла.

—...І ніхто не може її вилікувати. Мені кажуть, що лишень її може вилікувати слово Боже.

Піп радий зробити чудо. Питає, де та жінка.

— Ходім, — каже, — я вам покажу.

Виводить попа на галєрію — стоїть жінка на брамі з кучмами. Піп каже до жінки:

— Добре, добре, я зараз іду, зараз іду.

І пішов одягатися по-службовому. А злодій підійшов до жінки й каже:

— Давайте кучми. Ви чули, як батько казав, що зараз вийде і винесе вам гроші?

— Чула.

— Давайте кучми.

Вона віддала. І він пішов у ліс.

Піп зібрався, натягнув на себе фаланду, узяв з собою дяка, взяв хрест і кадило і приходять до тої жінки. Нічого їй не кажуть, бо думають, що вона дурна, лишень відразу:

— Господи помилуй! Господи помилуй! І дають їй цілувати хрест. Дяк і собі:

— Господи помилуй! Господи помилуй!

І знов цілувати хрест. І вона знов цілує. Тоді піп знов:

— Вонмі всім премудростям. Алілуя, алілуя! Господи, поможи їй, спаси грішницю від усякого злого, яке є на світі.

І все махає кадилом, а жінка то терпіла, терпіла, а потому розізлилася й каже:

— Ви кадіть не кадіть, алілуйкайте не алілуйкайте. Ви мені гроші дайте.

Піп до дяка:

— Добре той казав, що вона дурна. Та й питає:

— Які я тобі гроші маю дати?

— А ваш, — каже, — син взяв у мене штирнадцять кучмів на слуги. Тоді піп зорієнтувався, що то був злодій, і втік у свою резиденцію.

А вона за ним. І кричить:

— Гроші мені дайте або кучми верніть! Піп зачав просити її, щоб вона йшла геть.

— Я не винен, — каже.

А той приніс кучми в ліс. І каже, що вкрав. І дає йому старший третє завдання:

— У місті в магазині гарні костюми, щоби ти на нас штирнадцятьох не купив, не обрабував, а вкрав штирнадцять костюмів.

Пішов він красти костюми, зібрався гарно, узяв з собою великий позолочений чемайдан. У чемайдан насипав скла, щоби він був тяжкий, і взяв собі батіг. Приходить у місто і находить чоловіка, що він у євреїв в магазині служив. Воду носив. І просить, щоби він його послухав.

— Послухаю. Кажи, що. А він просить його:

— Що я буду тобі казати, то ти виконуй.

Взяв він того діда в перукарню, його підстригли, побрили. Та скупали його, повели в їдальню і нагодували. Злодій мав з собою одежу єпископа, і вбрали того діда в ту одежу. І сказав злодій дідови: що його будуть питати, то він має казати лишень «угу...угу».

І заходять вони в магазин. Євреї щось до того «єпископа» говорять, а він же не сміє нічого говорити, лиш каже: «угу...угу». А вони питають, чи він не німий. А злодій каже, що він не німий. Але євреї замордували Ісуса Христа, і йому, — каже, — з євреями говорити не годиться.

А злодій у «єпископа» ніби за фірмана, з батогом. Єврей запитав, чого вони хочуть, а той злодій, той «фірман» каже:

— Хочемо штирнадцять костюмів, що там на полиці лежать. Здіймає єврей костюми з полиці, кладе перед «єпископа» і питає:

— Такі?

А «єпископ»: «Угу» (такі). Той здіймає другий костюм і знов питає:

— Такий?

— Угу.

І так усі штирнадцять. Тоді той злодій-фірман сказав костюми запакувати. Єврей запакував, злодій костюми взяв і пішов у ліс. А «єпископ» остався із своїм чемайданом. Євреї чекають, що він буде платити, а він чекає, що його будуть посилати воду носити. Євреї щось його питають, а він нічого не відповідає, лиш «угу». І так сидів до вечора. Увечері євреї питають:

— Ви будете у нас ночувати?

— Угу.

Вони його перепровадили в покій і питають:

— Ви будете спати?

— Угу.

А перед тим дали «єпископу» вечеряти.

І був він у них одень день, другий день. Нічого йому не кажуть, бо він «єпископ», святий.

І так він пробув там шість місяців. Нарешті євреї розізлилися і розрубали той чемайдан. Думали, що там золото, срібло. А там каміння і бите скло. Вони до него з криком. І тоді він заговорив, а він уже відпочив, відгодувався. Заговорив він та й каже:

— Йой, не бийте мене, а ж вам воду носив! І через вікно, і втік.

А той приніс у ліс костюми, і його зробили старшим. Як він уже став старшим, одного разу він зібрався по-воєнному і пішов у місто. Зайшов у ресторан, а там офіцери п’ють. Він віддав їм честь, сів і обідає. І слухає, що вони говорять. А вони говорять, що в якімось районі ідуть воєнні маневри. І туди треба переправити касу з грішми. І домовляються, що в такій і такій годині мають з охороною ту касу перевозити. А він то вислухав, прийшов у ліс і дав своїм злодіям завдання: обрабувати касу.

Ті позасідали в лісі, а офіцери якраз везуть касу. Вони наскочили і касу забрали. Воєнних не вбивали, а касу забрали.

Другий день він знов зібрався по-воєнному і заходить у той самий ресторан. Там знов офіцери. І говорять межи собою, що вчора бандити вкрали касу, що їм робити? Оден говорить так, другий так, третій знов інакше. І договорилися, щоб обіласти армією довкола той ліс і найти бандитів.

Він пішов у ліс і розказав це своїм злодіям, і дав команду за ніч перебратися в другий ліс. А що робити із старим командиром? Він уже дуже старий і брати його з собою неможливо, і запхали його в старе дупло і лишили в тому лісі. Армія обійшла ліс і старого в дуплі найшли. Що його не мучили, не мордували, він нічого не хотів признатися. Казав, що нічого не знає. Твердий був злодій. Вони йому видовбали очі, і все одно він не признався.

І дійшла чутка аж до царя, що найшли такого й такого злодія, і він не признався. Цар розізлився, сказав привести його до себе — цареви він все признається. Привели його, а той каже, що він був бандит, керував бандою, а потому прийшов молодий, сказав, що скінчив злодійську школу. Цар ще гірше розізлився.

— Де в мої державі може бути така школа, у якій вчать на злодіїв?! Той сліпий злодій йому каже:

— Треба спровадити сюди того вченого злодія, тоді він признається, де така школа є. А інакше хто скаже?

— Ну а як його спровадити?

Той сліпий йому радить, щоби цар зробив великий бал. І на той бал запросив з цілої країни гостей. І злодій прийде.

І цар так зробив, закликав з цілої держави гостей. Наклали на столи всілякої їжі, столи аж вгинаються. Але старий злодій порекомендував цареви такі ложки, щоби кожна була не менше, як два метри довга. Як на столі буде їжа, то ніхто не зможе такою ложкою її взяти. Бо другому можна повибивати зуби. А хто навчить такою ложкою їсти, то це вчений злодій.

І так зробили, і люди не їдять. А злодій ходить та й питає:

— Чого не їсте? А йому кажуть:

— Ну та як їсти? А він каже:

— Ти годуй його, а він годує тебе.

І годують оден другого, а сам злодій сховався, помежи люди пішов, цар приходить — всі їдять. Питає:

— Хто сказав?

А люди дивляться — того нема. І не знають, що сказати, а їдять. Питає цар того сліпого.

— Що робити?

А він йому радить, щоби він хлопів пустив додому, а панів лишив.

— Він, — каже, — пан. Як гостей буде менше, тоді ми його імем. І цар так зробив. Тих відправив, тих лишив, сліпий сказав цареви, щоби він пішов до тих панів і подякував їм, що вони прийшли на бал. Будуть тут їх угощати ще кілька день. Можуть ходити по парку, по царськім дворі.

—...І хто хоче, може познайомитися з моєю дочкою.

Цар думав, що злодій скаже: «Я хочу познайомитися». А злодій думає: «Коби вечір, я сам познайомлюся. Не треба мені казати».

Ввечір він пішов до царевої дочки і був з нею цілу ніч. А вона йому зробила хрест на чолі. Їй так цар приказав. А в тій кімнаті були дзеркала. Він подивився — хрест. Що робити? І він узяв від неї ту фарбу, пішов туди, де всі гості спали, і зробив усім хрести.

Приходить рано цар, дивиться — усі були в його дочки. Тоді радиться він знов з тим сліпим, що робити. Той йому каже:

— На дверях, там, де є вхід до вашої дочки, викопати глибоку яму і зверху зробити фіртку. Щоби він туди впав, фіртка закрилася, і він не міг вилізти.

Так і зробили, цар сказав знов:

— Ви ще лишайтеся. Хто хоче до мої доньки, прошу.

Злодій думає: «Коби скорше вечір, я піду». Прийшов вечір, він пішов, створив двері і впав у яму. Імився і вийти не може. Тоді він що? Почав кричати:

— Пожар! Вогонь!

Все біжить на той голос, і нападала людей повна яма. А він з-помежи них виліз і пішов до царської дочки.

Цар приходить рано — у ямі їх повно. Знов питає в сліпого, що робити. Той йому радить, щоби він зробив присягу, що візьме злодія зятем. Але каже цареви:

— Робіть присягу, але свічку не світіть, бо як свічка засвічена, то присяга правдива, а як не засвічена, то фальшива.

Цар так і зробив. Зайшов у зал, поклав свічки, але їх не світив, і робить присягу:

— Я присягаю перед богом і перед вами, що віддам доньку за того, хто хоче бути моїм зятем.

А той не обзивається, нічого не каже. А зайшов потиху ззаду і засвітив свічки. Цар знов питає:

— Хто хоче бути моїм зятем? А він каже:

— Я.

— То ти вчений злодій?

— Я.

— То ти крутиш мною у царськім дворі? А він каже:

— Я.

— То ти хочеш бути моїм зятем? А він каже:

— Я хочу бути твоїм зятем.

Цар подивився, а свічки засвічені. Присяга дійсна! І зробили весілля, і став учений злодій царським зятем.