☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Вірна дружина
Українська народна казка Бойківщини

Один чоловік заблудив у лісі, і приступив до него сатана. — Я тебе відци виведу, лише запиши мені те, чого ти не маєш дома. Я в дванадцять років до тебе по тото прийду. Розписався він сатані, і сатана вивів його з лісу. Приходить додому, а жінка народила дочку. Ходив він засмучений і не признавався, що запродав дочку сатані. А дочка дуже файна була, добре росла, добре вчилася. І тоді він признався жінці:

— Не тішуся дочкою, бо я пообіцяв віддати її в дванадцять років сатані. А жінка й каже:

— Ти дурний і дурне говориш.

— Прийде дванадцять років, і сама будеш видіти. Проходить дванадцять років, сатана стукає в півночі у вікно.

— Приведи мені під того дуба дочку.

Батько зробив стіл, крісло, бере книжки і відвіз її до того дуба, де пообіцяв віддати її сатані. Та й каже:

— Нікуди відци би-с не йшла. Вчися тут, по тебе прийде пан і візьме тебе.

А в той час ходив там помішаний монах — носив свячену воду і кропив ліс. І обкропив скрізь, і сатана вже до того лісу не міг доступити. Каже монах дівчині:

— Аби-с чекала мене. Як я буду вертати, візьму тебе.

Вона довго часу чекала, та монаха не було. А був там звір. Унизу текла вода, а в березі вона зробила печеру.

І стала там жити. Годувалася жолудями, пила воду. І так прожила тамки довший час.

А один купець-багач, що їздив за границю і все скуповував, пішов на полювання. Побачив тоту дівчину і сподобав її собі. Вона сховалася у печеру, ніж він дійшов. Каже:

— Виходи.

— Я не вийду, бо не маю вбрання.

Він пішов додому і приніс їй вбрання. Та й забрав її до себе. Він хтів її взяти за жінку, а вона була ще замолода. Тішився, що буде мати таку файну жінку. У него була старенька мати і служниця. Дівчина добре ходила коло його мами, а він їздив і гендлював. Дівчина підросла, і мама сказала, аби узяв її за жінку. Він оженився, а через якийсь час мама його померла. Вона зосталася зі служницею.

Ухвалився він колегам, що в него файна і чесна жінка. А один товариш його дуже йому позавидував і сказав, що буде з його жінкою і принесе від неї спідній одяг. На знак того, що його жінка невірна. Чоловік у таке не повірив.

Той товариш узяв гроші і заплатив служници, щоби вона дала йому той спідній одяг і подивилася та сказала йому, які в її хазяйки на тілі знаки. Служниця каже:

— Пані, я хочу, аби ви скупалися.

Вона погодилася, і служниця увиділа, які знаки є в неї на тілі. Забрала вона спідній одяг. Прийшов той товариш, і вона дала йому спідній одяг своєї хазяйки, та й сказала, які хазяйка має знаки на тілі. А він собі записав. Лиш чоловік її приїхав у порт, а цей дав йому той одяг і сказав, які його жінка має на тілі знаки. Коли його жінка встрічала, він завжди був веселий, а той раз був нахмурений і сердитий на неї. Думав, що вона зрадила, але нічого їй не казав.

Каже чоловік:

— Підемо на спацир.

А там потік плив і була лавка. Вони дивилися у воду, і він її трутив туди. Там було сильно глибоко, але по воді пливла дошка. Вона впала на неї і не втопилася. Він обернувся й пішов додому.

Але він свою жінку дуже любив: попродав майно, хату спалив і служницю відправив. А вона, його жінка, пішла назад у ту свою печеру і там жила. Ходила по людях, щось помагала їм, люди давали їй одежу, давали їжу. То, що давали їй з собою, завивали в газети. І вона прочитала в газеті, що злодії пообкрадали храми і накрали багато золота.

Одного разу спала і вчула стукіт: дивиться — а скала утворилася. Там світили факелами і знімали з фіри багато різних речей. І серед тих бандитів вона пізнала свого чоловіка: був він зарослий і страшний.

Другий день звернулася вона до влади, що таке й таке виділа. І каже:

— Дайте жовнірів і мені жовнірський одяг дайте, та й ми зробим засідку.

Приїхали одної ночі бандити і знов скалу творили. Жовніри скочили і їх полапали, а золото і то все забрала держава. А її нагородили. Усіх бандитів держава протоколювала. Вона ж зажадала, аби того бородатого протоколювала сама. А то був її чоловік. Вона взяла його на допит, і він признався, що жінку свою втопив, бо його зрадила. А вона каже:

— Відки ти знаєш, що тебе жінка зрадила?

А він їй відповідає, що товариш дав йому спідній одяг його жінки і сказав про знаки на її тілі. Вона зажадала прикликати того товариша і взяла його на допит. Той і признався. А тоді привели служницю — та теж призналася. І сказала вона розстріляти їх обох — того товариша і служницю.

Тоді перебралася в жіночий одяг, покликала його і каже: — Я — твоя жінка.

І просила вона, щоб йому зробили амнестію, то його не покарали як бандита. І вони двоє стали жити.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Свариічів, Рожнятівського району, Івано-Франківської області 21 жовтня 1994 року Рибчак Розалія Дмитрівна (1921 року народження)