Горда дівчина і чорт
Українська народна казка Бойківщини

В одного чоловіка була горда дочка: підуть сільські дівчата на вечорниці, шиють, вишивають, прядуть, а вона приходить просто посидіти, поговорити, подивитися й послухати, що там на тих вечорницях робиться. Усе їй не подобалося. До інших дівчат підходять сільські парубки — той підніме нитки, як упадуть, а той щось поговорить, пожартує. А до неї так ніхто й не підходив і не дуже говорили з нею, бо вона була багата, горда і нікого не хотіла знати.

Пройшло вже багато часу, відколи сходилися ті вечорниці, і набридло тій багатій дівчині ходити на них, бо до неї не горнувся ніхто з хлопців, ніхто до неї не підходив, і всердилася вона, взлилася на то все. Така люта була, що годна була вже й з чортом подружитися, лиш би не бути самій на тих вечорницях. Приходить вона одного разу додому й каже:

— Мамо, я не піду більше на ті вечорниці, бо там тільки бідні дівки з хлопцями говорять, жартують, сміються. А я того не переношу, бо в мене нікого нема, я вже могла б хоть би й з чортом зв’язатися, лиш би не бути самотньою.

А мати їй:

— Дитино, хоч ти й багата і в мене одна, але не гордуй всіма. Ти сама бачиш, що тебе всі оставили. Всі тебе лишили, то будь тихою й сумирною, дружи з дівчатами.

А вона думає: «Не хочу дружити з усіма бідолахами, я ж багата, одиначка, що ти мені, мамо, радиш, щоб я отак робила? Ні, до мене повинен приїхати гарний леґінь». Та й каже вона це матері. А мати подумала, подумала і сказала:

— Добре, дочко, хай хоть і чорт до тебе прийде. А сама переживала.

Пішла її дочка знов на ті вечорниці. Всі поприходили, і знов ніхто не підходив до неї. Пішла вона скоріше додому. Зустрічає по дорозі хлопця-молодця, який кудись спішив. Гарно одітий, славний хлопець. Поздоровкалися вони, і він почав з нею говорити. І сказав він:

— Давай, дівчино, я буду з тобою дружити.

Вернулися вони на ті вечорниці, увійшли в хату, сів він коло неї на лавочці. Всі вже почали розходитися, а вона попросила господиню, щоб ще трошки посиділа в неї і поговорила з хлопцем. Поговорила, глянула на годинник, а вже третя година. Хлопець почав збиратись додому. Вийшли вони, а надворі стоїть карета. Він сів у ту карету, і лиш вітер повіяв за ним — з великим вихорем поїхав він з подвір’я.

Вернулася дівчина додому і говорить матері:

— Отепер я знайшла красеня, гарного хлопця. Мабуть, вийду за нього заміж. Він казав, що буде на мені женитись.

Другого дня вона так поспішала на ті вечорниці, що й роботи своєї вдома не скінчила. Побігла скоріше, бо сподівалася, що красень уже прийшов. Приходить, а його нема та й нема. Засумувала дівчина, вже вечорниці розходяться, аж тут бричка задудніла: приїхав той хлопець, поздоровкався в хаті і попрямував просто до багатої дівчини.

Погомоніли вони, погомоніли, і знов він каже, що буде женитись на ній, що живе на околиці села і треба трохи далеко до нього йти. Хай вона своїх батьків повідомите, що скоро буде весілля. Але зберуться гості і весілля буде тільки в нічний час, бо всі дуже зайняті.

Приходить вона додому і каже своїй матері:

— Мамо, цей хлопець буде женитися на мені.

— А хто він?

— Він гарний.

— Ну то, — каже, — роздивися добре на него, спитайся, хто він, що він.

На третій день знов пішла вона на ті вечорниці погомоніти з хлопцем. Було там багато дівчат і хлопців. Як почали розходитися, вона вийшла разом з ним. І хотіла вона до него пригорнутися, а він холодний-холодний. А надворі тепло. Така спека — а він холодний, як лід. Подивилася вона на його ноги, а в него не взуття, а ніби копита. Перелякалася дівчина і думає: «Це щось нечисте». Прийшла додому і сказала своїй матері. А мати говорить:

— А хоть би вже й чорт був, то що робити з тобою? Призначили весілля, і приїжджає він увечері зі своїми молодими товаришами. Гуляють, танцюють, куди там! А дівчина плаче. Пішла в свою кімнату і просто кривавими сльозами плаче. Підійшла до неї няня її і питає:

— Чого ти плачеш, Марічко? Не плач, ти ж заміж виходиш.

— Нянечко моя дорога, як мені не плакати, як він такий, як не всі? Я ж бачу, що в него не ноги, а копита. Мабуть, тут щось нечисте. Як я з ним жити буду?!

— Знаєш, дочко, що я тобі пораджу. На тобі оцей клубок і, як він поведе тебе до свого подвір’я, скажеш: «Бери оцю нитку — я буду йти за нею до твої хати». А сама причепи ту ниточку до якогось деревця коло свої хати. Якщо тобі доведеться тікати, щоб ти знала, що по тій нитці ти доберешся додому.

Дослухала дівчина поради няні і так зробила. Підійшла до свого жениха і каже йому:

— Знаєш що? Найперше я хочу оглянути твій дім, твоє багатство, чи варто мені їхати до тебе? А може, ти будеш жити у нас? Я ж одна.

А жених не годився на те, щоби дівчина оставалася дома, ай хотів, щоби вона йшла до нього. Та й каже:

— Добре, поїдем перше до мене додому, відгуляємо весілля. Прив’язала дівчина ту нитку до куща коло хати, взяла клубок у хустину і поїхала з ним. Їдуть вони, їдуть бричкою і приїжджають аж до цвинтаря. Коло цвинтаря карета зупинилася, він узяв її за руку й повів. А вона каже:

— Та не тисни мене так. Твої руки такі кріпкі. Краще на тобі цю ниточку, і я за нею піду за тобою.

А вона вже заплутала ту нитку до гілочки дерева, що росло на цвинтарі, і хоче йти за ним. Він іде, йде, зайшов на середину цвинтаря, до далекого затишного місця в корчах і почав опускатися в глибоку яму. Їй стало страшно, й вона каже:

— Заходь ти перший.

Він почав туди спускатися, а вона вхопилася за нитку і тікає назад. Прибігла додому і каже:

— О-о-ой, мамочко! Я заміж виходити не буду, це — чорт, це — нечистотка. Заховай мене, щоб він мене не знайшов.

Зажурилася мама та й каже:

— Донечко, нам треба йти до ворожбитів, щоб сказали, як збутися нечистого, як його здихатися. Я все оддам, тільки щоб ти була щасливою. Це за твою гордість таке сталося з тобою. Ти знайшла на свою голову нещастя, не слухала ти нас. Я піду до ворожбитів, а ти тут викручуйся, як можеш.

Тоді вона пішла до свої старенької няні, заплакала, поговорила з нею. А няня й каже:

— Знаєш, дочко, що? Я чула від моїх старих бабунь, яких у мене було дві — одна батькова мама, а друга материна, що колись в одної багатої дівчини таке було. Вони казали, що треба дочку умертвити, щоб вона не вийшла за нечистого заміж і він не взяв її поміж чортів. Треба зробити так, ніби ти вмерла, — обдурити чорта.

Тоді дівчина каже няні:

— Нянечко дорога, даю тобі половину свойого майна, тільки визволи мене від цієї біди.

А няня сказала:

— Ми тебе одінемо, як мертву. А як чорт прийде по тебе, скажем, що ти померла. І поставимо коло твої голови хреста. А чорти бояться хреста, і він не наважиться сюди прийти.

Нарядили дівчину і поставили в труні на стіл. Прийшла північ, гримить, стукає у вікна, в двері. Побачили чорти у вікно, що свічка горить і хрест стоїть. Почав чорт на подвір’ї шуміти вітром. Хитаються дерева, хиляться, починають валитися. А няня вийшла і каже:

— Чого тобі потрібно?

— Най вийде моя наречена, — каже чорт.

— Вона померла.

— А коли будуть її ховати?

— Та, — каже, — післязавтра.

— То добре. І каже чорт:

— Вона буде моєю.

Батьки думають, як теперка її зберегти, щоб вона осталася живою, бо він обіцявся, що все одно її знайде. А няня й каже:

— Викопайте яму попід порогом і труну з дочкою попід поріг понесете, бо підземелля — це для чорта незнайоме. І закопайте там хреста: тоді вона буде вільна.

Другого дня знов стукіт, грюкіт. Чорт кричить з подвір’я:

— Де моя наречена?! Всі відповідають з хати:

— Вона померла, її сьогодні ховають.

— Коли?!

— Вдень.

— Хай ховають опівночі! А то дім рознесу, всю худобу понищу! Подумали вони, погадали. Що робити, як вийти з положення? Як не дати дочку за чорта? Викопали під порогом яму, закопали ту труну, поставили хреста. А дівчина переоділася в одежу бідної сирітки і взяла на шию хреста — так вона звільнилася від чорта.

А хто то бачив і про то чув, дуже дивувався. А деякі взяли собі з того науку. Не гордися і не неси себе високо, бо хто високо літає, той низько сідає. От і казці кінець.