Горішки для білочки
Українська народна казка Полтавщини

Біля шкільного тиру росли два старих дуби. Коли приходила весна, вони одягалися в зелене вбрання. В дуплі одного дуба жили дві маленькі білочки, з пухнастими хвостиками. Щодня звірятка грайливо стрибали з гілки на гілочку, ніби гралися в хованки. Кішечка Кяра жалкувала, що не могла розважатися разом з ними. Хлопчик Сергійко частенько спостерігав за руденькими.

В Сергійковому саду ріс старий горіх. Щодня він рясно обдаровував усіх смачними плодами. Білочки також залюбки ласували щедрим врожаєм.

Дерево було дуже старе, і кожного року на ньому все більше з’являлося сухих гілочок. Минулої осені старий горіх всох. Білочки щодня прибігали до нього, але смачних ласощів там не було.

Тепер уже з сумом дивився хлопчик на білочок. І тому вирішив разом з дідусем зробити годівничку. Щодня прибігали до нього, але не тільки білочки, а й синички і горобчики. Їм Сергійко, спільно з сестричкою клав у годівничку горішки, яблучка, насіння. Малюк завжди радів зустрічі з пернатими й білочками.

А навесні удвох із мамою вони посадили у саду молоденький горіх. Пройде час, і на деревці знову з’являться горішки для Сергійка і для грайливих білочок.