Гріх кровозмішання
Українська народна казка Бойківщини

Був багатий купець і мав сина й дочку. Вони дуже ся обоє любили, і між ними знайшлася дитина. Каже брат до сестри: — Ми великий гріх зробили.

Взяли вони ту дитину, вложили в таке корито і поклали їй на груди табличку: «Тато — вуйко, мама — цьоця». Та й пустили то коритце з дитиною на море. А сами розійшлися хто куди, щоби вже не здибатися.

То коритце їмили моряки, і хтось того хлопчика виховав, а ту табличку зберігали. А він виріс великий і пішов по світі, зайшов у велике місто, а там була багата княгиня, дуже вродлива на лице: він її си сподобав і влюбився в ню. І взяла вона його собі за чоловіка.

Там мала вона багато покоїв, і єден покій він узяв для себе та й усе закривався до того покою і виходив відтак заплаканий. І княгиня сказала, щоби служниця відобрала в него ключ від того покою. Другий день він пішов на польовання, а служниця відокрала ключ. І знайшла табличку, на якій написано: «Тато — вуйко, мама — цьоця».

Княгиня тото прочитала і дуже захворіла. Післала післанців у ліс, щоб він приїжджав додому. Післанці пішли і сказали, що вона дуже захворіла. Коли він приїхав, вона каже:

— Ми великий гріх зробили. Я — твоя мама, а ти — мій син. І каже син до мами:

— Я йду від тебе. І як ти мене на свої очі увидиш, тоді тобі буде прощений гріх.

І син, і мама шукали, де які були монастирі, щоб відмолити свої гріхи. Він заїхав до рибаків, що ловили рибу. Опитав, може, вони знають яку виспу, який степ, щоб він пішов там покуту відбувати. Старий рибак сказав йому, що є такий степ. І хлопець розказав тому рибакови, який він гріх має.

Другий день узяв його старий рибак у човен і повіз у той степ. І взяв з собою грубий ланц і колодку. Він його там завіз і замкнув ланц на ногах на колодку. А ключ кинув у море.

— Коли той ключ буде в моїх руках, тоді ти свій гріх спокутуєш. Ходив він по тій виспі і дуже обдерся. Збирав і їв корінці. І не знати, скілько він років там ходив.

Приїжджає до тих рибаків якийсь чернець і каже, що вмер папа римський. Чи не знають вони такого праведного чоловіка, щоби став за папу римського? А той старий рибак каже:

— Знаю, але то роки пройшли. Він, може, вже не живе.

І каже той рибак до жінки, би зажарила велику рибу, щоб погостити гостя. Вона взяла ту рибу, розпорює її, а в рибі — ключ. Вона й говорить до чоловіка:

— Якийсь ключ у рибі.

А він каже до того ченця:

— Це той ключ, що я замкнув йому колодку і кинув у море. Другий день вони поїхали на ту виспу шукати того чоловіка. Прийшли туди, а той чоловік уже здичів і тікав від них. Його їмили, і каже старий рибак:

— Ти вже свою кару відбув. От ключ, той, що я його кинув у море. Ти вже свій гріх відпокутував.

Коли його везли, то всі дзвони дзвонили. І став він папою римським, і йшли до него сповідатися всі люди. І прийшла до него сповідатися його мама. Вона вже була дуже старенька. Коли сповідалася, розказала свій гріх, і тоді він до неї каже:

— Тепер дивися, чи увидиш ти сина. Вона дивиться і каже:

— Я не виджу його. А він їй:

— Дивися ліпше, може, увидиш. І він сказав їй:

— Я — твій син.

А вона розсипалася на порох, і все.