Гість з того світу
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили-були собі дід і баба. Був у них син, та молодим помер. Якось старий на базар поїхав, а тут солдат до них зайшов, поїсти у старої просить. Каже вона:

— Нема в нас нічого. А ти сам-то звідки будеш?

— З того світу я, — відказав солдат.

— Синочок у нас там, — мовить стара, — чи ж не стрічав бува?

— Аякже, ми стадо з ним разом пасемо.

Тут-то стара заметушилась, на стіл збирає, годує, напуває солдата.

— Я б, синочку, гостинчика йому через тебе передала. — каже. — Чи

візьмеш?

— Чом би й не взяти, — згоджується солдат, — тільки хутчій, ніколи мені.

— Я і грошенят для нього дала б.

— Добре, добре, тільки хутчій, — підгонить солдат.

Боїться він, що старий вернеться. Взяв солдат добро й був такий. Тут старий з базару повертається. А та все йому переповіла.

— До нас з того світу чоловік приходив.

— То й що?

— А то, що він там з нашим синочком стадо пасе. Я гостинчиків з ним відправила.

— От дурна стара! — розсердився дід та батогом її як шмагане спересердя.

—...В яку сторону пішов? — питає.

Випряг він коняку, сів верхи і за тим брехуном погнався. Тільки догнав солдата, батіг на дорогу випав. Не знав дід, що обманщик і є цей солдат. Та й каже йому:

— Придержи-но коня.

Поки ходив старий по батога, солдат скочив на коня і помчав щодуху. Побіг за ним старий та куди йому! Нема що робити, пішов додому.

— То що? — питає баба.

— Він, жінко, правду тобі казав, справді прийшов з того світу. Я дав йому ще й коняку, — мовить дід.

— Атож! — радіє баба. — Дарма на мене нападаєш.