Дарунки з трьох зерен Українська народна казка Полтавщини
Був собі на селі багач Панас. І служив у нього бідний наймит Максим. Мав жінку та діток п’ятірко. Жили в старій хатинці з одним віконцем. Бідувала родина.
Настала весна. Пригріло сонечко. Пора свою ниву засівати, а вдома і зернини немає.
— Піду до пана попрошу хоч півмішечка зерна, — каже чоловік жінці.
Але повернувся ні з чим. Сів під хатою і задивився, як ластівки вили під старою стріхою гніздечко.
— Нащо зводите, силу витрачаєте, піде дощ, зруйнується воно, — каже чоловік.
А птахи ще старанніше працювали.
— Ось уже й готове гніздечко! — раділи ластівки.
А незабаром з’явилися маленькі жовторотики.
Одного дня діти бавилися на подвір’ї. Раптом вони здійняли крик.
— Тату, тату, змія під стріхою. Он вона, он вона!
Іван схопив кілка і скинув змію з хати, відніс у ярок. У гніздечку залишилось одне ластів’я. Діти доглядали за ним, а коли вже могло літати, випустили на волю.
Промайнула холодна зима. До Максимової хати вранці прилетіла врятована ластівка, поклала одне зернятко і прощебетала:
— Посій біля дверей.
В обідню пору поклала друге зернятко і сказала:
— Посій перед вікном.
Увечері принесла третє зернятко:
— Посій біля криниці.
Бідний чоловік так і зробив, як бажала пташка. А другого дня на тих місцях, де були посаджені зернини, виросли три велетні-гарбузи.
Коли Максим торкнувся першого гарбуза, то утворилось дві половини. Там були хліб, бублики, калачі, м’ясо, молоко. У другому був одяг, сорочки, штани, черевики, намисто. У третьому — золото.
Так ластівка віддячила сім’ї за врятоване її життя. А чоловік згодом збудував великий будинок, переселилися з старої хатини і зажили щасливо.
Дарунки з трьох зерен Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
В одному селі жив великий дідич. Мав стільки лісів, полів, худоби, що навіть цар заздрив. А у того дідича служив бідний чоловік Максим. Слуга мав хатку з одним вікном. З ним проживала його сім’я. Родина немаленька, а їсти нема чого. Настала весна. Треба щось посіяти, а в мішку ні зернини. Жінка Максимова сумує, плаче. Нічого робить, пішов Максим до дідича просити. Прийшов до порогу і каже:
— Дай мені хоч трохи насіння, щоб мої діти не повмирали з голоду.
А дідич його не став слухать, накричав на нього і вигнав. Опустив слуга голову і пішов додому.
Сидять якось Максим із жінкою на призьбі, горюють. Коли це бачать, що під їхньою стріхою зліпити гніздо ластівки, і вже висиджують потомство. Перегодом вивелися і малі. Та якось з утра явилася до пташечок зміюка, а діти побачили її і стали дуже громко кричать
— Тату, до наших пташок лізе змій!
Максим вибіг надвір ухватив ломаку і давай змію лупить. Бив поки не убив. Осталось в живих тіки одне ластів’я з переламаною ножкою. Максим забрав його до хати і вихожував аж до холодів, а потом відпустив на волю.
На слєдующу весну прилетіло ластів’я до своєї хатки і постукало дзьобом у шибку. Всі його побачили і повибігали з хати. А ластів’я підлетіло до свого спасителя, положило йому в жменю три зернини і сказало:
— Одну зернину посій перед дверима, другу перед вікном, а третю коло колодязя.
Він так і зробив. А на другий день виросли на тих місцях три кабака. Закотив Максим у хату ті кабаки, і сказав жінці, щоб наварила кабакової каші. Розрізала жінка перший кабак, а там повно різних наїдків: ковбаска, калачі, кваснина, і солодке, і гірке, вообще дуже їжі різної багато.
Повикладала все те на стіл, а в гарбузі оп’ять те саме появилося. Розрізала вона другий кабак, а там така гарна одежа шо й панам не снилася.
А у третьому кабаку було золото.
— Тепер ми не будем голодні і холодні, і кланятись дідичу не будемо, — сказав Максим.
Узнав дідич про багатство Максимове, ох і розізлився. Прибіг до нього і почав розпитувать як і шо. Розказав йому Максим все, як було: як виходив пташку, як садив зерна, збирав врожай. Дідич його вислухав і бігом побіг додому зробив гніздо і почав підманювать птичок. І підманив. Вивелися пташенята, попідростали, а змія не лізе до них. І дідич сам поліз у гніздо побив птичок, а одне пташеня оставив.
На другий рік принесло пташеня йому три зернинки, посадив їх дідич і виросли з них три великі кабаки. Позривав він їх і давай бистро різать.
Розрізав перший, а оттуда вилетіла хмара сарани і на поля до дідича, поїла все. Розрізав другий, а оттуда вибухнув вогонь і попалив весь маєток. А третій кабак не встигли розрізати. Люди кажуть що в ньому є кубло гадюк, які вилізуть тоді, коли дідич захоче оп’ять панувати. А Максим із родиною ще довго жив, не журився.