Два брати і розбійники
Українська народна казка Бойківщини

Були два браття — один бідний, а другий багатий. У бідного були діти. Пішов він за дровами. Наладив собі дров, хоче йти з ними домів. Дивиться — їдуть розбійники. Він сховався. Розбійники під’їхали під скалу, та й каже один з них:

— Хорошокано, Хорошокано, одомкнися!

Так три рази сказав, і Хорошокана одомкнулася. Заїхали вони туди, поскидали свої набутки золота, що награбували. А він з-за корча дивиться, як вони відти виходять.

— Хорошокано, Хорошокано, замкнися!

Знов три рази так сказали, замкнулася Хорошокана, і вони поїхали. Він гадає: «Пішов би я там подивитися. Та би щось собі, може, взяв». Підходить під скалу.

— Хорошокано, Хорошокано, відомкнися!

Сказав він так три рази, і Хорошокана відомкнулася. Відкрилися двері, він зайшов, набрав собі мішок золота, зайшов до другої кімнати, а там на кіллю одинадцять голів настромлено чоловічих. А дванадцятий кіл порожній. Напудився він. Піднімає тото золото на плечі, виходить і каже:

— Хорошокано, Хорошокано, замкнися!

Сказав так три рази — і двері замкнулися. Пішов він. Приходить додому, а жінка каже:

— Що ти дрова не приніс, а щось у мішку. Що-с найшов?

— Я добре, жінко, найшов. Приніс золота. Розбійники у Хорошокану завезли, а я набрав. Ану, виправ малого, най позичить у брата мого чверти, аби-смо зміряли, чи буде того золота повна чверть.

Пішов малий.

— Стрию, позичте нам чверти.

— А що ви нею будете міряти?

— А тато щось принесли.

Дітвак шепеляв, бо був ще малий. Дала йому стрийна чверти, але линула на дно трошки смоли, аби знала, що будуть міряти драби. Приносить малий домів чверть, всипали вони тото золото — ая, повна чверть.

— Будемо вже ліпше жити!

Розбагатіли вони. За золото й хату нову збудували. Приходить до него багатий брат та й каже:

— Зідки в тебе, брате, таке багатство? Ти навіть золото чвертею міряєш? Ще й мені запхав монету за обруч. Скажи, може би я й собі трохи набрав.

— Та сказав би тобі, я не жалую. А сам я більше не піду, мені не треба більше.

— А я би пішов.

— Іди. Зайдеш у глибокий ліс. А там — велика скала. Будеш казати «Хорошокано, Хорошокано, відомкнися!» Три рази так скажеш, і Хорошокана одомкнеться. Зайдеш і набереш собі, кілько хочеш. Там є багато.

Приходить він додому та й розказує. А жінка каже:

— Що ти будеш іти та плечима нести? Впряжи коні та й набереш багато. Аби було.

Впряг він коні, поїхав, заїхав під ту скалу.

— Хорошокано, Хорошокано, одомкнися!

Три рази сказав — одомкнулася. Заїхав, набрав у мішки, пішов до другої кімнати, а там — одинадцять голів, а дванадцятий кіл порожній стоїть. Йой, напудився він. Вертається відти, а Хорошокана замкнена. Він забув, шо треба сказати, аби вона відомкнулася. Просить:

— Одомкнися, одомкнися!

А забув сказати «Хорошокано». Плаче, просить — нема спасення, не одмикається. Приїздять розбійники.

— Хорошокано, Хорошокано, відомкнися! Зайшли розбійники і побачили його.

— А, ти, гостю, тут? Ти вже раз тут був та нас трохи пограбував. А тепер ти вже забагато набрав.

— Йой, то не я був першого разу. То мій брат був. Я вам все лишаю, лише мене випустіть.

— Ми тебе випустим, але без голови. А як же твій брат називається?

— Та ви лиш заїдете в перше село та й спитаєте: «Де той ґазда, що з бідного багатим зробився?» То й буде мій брат. Він вас і на ніч прийме, він добрий чоловік.

— Добре. Коли ти нам розказав, ми поїдемо до него погостювати. А тебе вб’ємо.

Стяли йому голову, насадили на кіл, а тіло кинули там недалеко. Та й поїхали. А Хорошокану замкнули. Приїхали в то село.

— Де той ґазда, що з бідного багатим зробився?

— Ходіть, ходіть сюди, ми вас справимо, це добрий чоловік, він прийме вас на ніч.

— А ми й хочемо до него на ніч.

— Він прийме вас. Наїхали.

— Гей, ґаздо, приймете нас на ніч?

— Заїздіть, заїздіть. Коники ведіть під шопу, аби не помокли, якби дощик уночі пішов. А ви до хати йдіть. А що везете в бочках?

— Смолу.

Завів його ґазда до хати. Служниця дає йому їсти. Ґазда й каже:

— А отут ляжете спати.

А там не смола була, то в бочки поховалися розбійники. Лиш в одній бочці смола була. Служниця вийшла надвір, а то з бочки каже:

— Уже сплять?

— Нє, ще не сплять, — відповідає служниця. Та й гадає вона: «А то хто з бочок говорить? То, певно, розбійники приїхали в бочках. Йой, що робити? Грію окріп». Загріла окропу, поналивала його у бочки і попарила їх до смерти. Подивилася до бочок, чи нема серед них живих. Не обзиваються — всі небожчики.

Входить вона до хати. Лягла спати, але не спиться їй. А розбійник, що був фірманом, устав та й пішов до воза.

— Уже сплять, уставайте!

Ніхто не обзивається. Він потермосав одну бочку.

— Що ти, — каже, — так заснув?

Не обзивається нічо’. Що то за комедія? Подивився, а то вода з бочки ллється.

— А бодай би тебе! Дивися — що тота молодиця з нами зробила! Та й утік той розбійник, та й на тім конець.