Дванадцять апостолів
Українська народна казка Покуття

Оден пан шукав собі майстра, аби зробив йому з липи дванадцять апостолів. А оден майстер зголосився: «Я зроблю».

— То добре, зробиш, — сказав пан. — То я привезу тоти колоди з липи.

— Привозіть.

Привіз пан майстрови тоти колоди, і майстер робить. І довго він то робив. Та й зробив дев’ять апостолів, а три колоди пропив. І не має вже з чого робити тих три.

А жінка того майстра пішла по воду. І здибає попа. А піп був з нею трохи знайомий. Та й каже їй:

— Молодице, коли би я до тебе прийшов трохи посидіти? А вона каже:

— Сьогодні ввечір приходіть.

Несе вона воду і здибає дяка. Каже дяк:

— Я би до тебе, молодице, зайшов, лиш коби тото... не було твого чоловіка дома.

Вона каже:

— Чоловіка вже пару день нема дома. Десь поїхав. Приходіть нинька.

— Добре, я прийду.

Іде молодиця далі і здибає паламаря.

— Ну як, молодице? — говорить паламар.

— Та так нічого.

— Я би хотів, молодице, до вас зайти, — паламар говорить.

— Заходіть завчасу ввечері, та й будем говорити.

Та й засвітила вона ввечері, сіла й чекає. Коли чує, хтось гуркає. А то прийшов ксьондз. Зайшов він у хату, сів з молодицею за стіл, а то знов хтось гуркає. Ксьондз каже молодиці.

— Де я дінуся?

Жінка говорить ксьондзові:

— Скиньте шмаття і йдіть у ту хату. І ставайте коло тих дерев’яних святих. І ніхто не буде знати, чи ви живий, чи не живий.

Ксьондз зайшов, а то не дуже видно в другій хаті. Та й став коло крайнього апостола і стоїть. Тихонько, не рухається. Вийшов у другу хату голий ксьондз, а жінка виходить, а то вже прийшов дяк. Зайшов дяк до хати та й сів з молодицею за стіл, а то вже знов хтось гуркає в двері, би втворили. І каже дяк:

— Я де тепер дінуся?

— Зараз тебе сховаю. Скоро скидай з себе шмаття.

Вона забрала з него шмаття, а його завела в другу хату і поставила до ряду, коло ксьондза. Та й пішла втворити паламареви. Коли чує, машина на подвір’я заїхала. Паламар схопився й питає:

— Ну де я дінуся? А вона каже:

— Скидай з себе шмаття і йди до тої хати. Там є апостоли, а ти стань крайній коло них. А потому підеш собі додому.

Та й паламар так зробив. Пішов і став. А тоти два, ксьондз і дяк, стоять так рівненько, навіть не киваються, лиш кліпають очима. Паламар бачить, що тоти два кліпають, а решта ні. Та й тихонько стоїть.

Та й входить чоловік з тим паном, що приїхав за апостолами. Жінка шепнула чоловікови, що вже всі три є. Той пан питає чоловіка:

— Ну як, всі апостоли готові?

— Всі.

Входять вони оба дивитися на тих апостолів. Той пан порахував — є всі. Та подивився на ксьондза, дяка й паламаря і каже:

— А цим трьом нащо ви отаке приробили, оту грішну природу?

— Та нічого, — каже ґазда, — як того не треба, то зараз озмемо пилку й поодрізуємо.

Майстер узяв пилку і йде «природу» одрізувати, а тоти всі три поскакали голі у вікно і повтікали. А пан каже майстрови:

— Заховайте пилку, бо всі повтікають.

І тоді пан забрав тих дев’ять, заплатив і поїхав. А майстер каже жінці.

— Ну ти правильно зробила.

— Та, — каже, — не було інакшого виходу. Отак жінка виручила чоловіка.

Дванадцять апостолів
Українська народна казка Полтавщини

Жив собі на світі один різьбар. Добрий був майстер, але п’яниця. Якось замовив у нього один монастир виточити з дерева дванадцять апостолів. Дав йому монастир доброї липи. Заходився майстер робити роботу. Зробив він дев’ять апостолів, а решту матеріалу пропив. Похмелившись, став думати: «Що ж це робити? Прийдуть з монастиря, а роботи нема. Точно повісять!» А була в нього жінка, красива, розумна і добра.

— Не журись, — каже вона, — якось воно буде.

Одяглася жінка гарненько, взяла відра і пішла по воду попід попів двір. А піп був удівцем. Привітався з нею. Слово та словом та й питає:

— А чи не можна прийти до вас сьогодні увечері?

— А чого ж не можна, приходьте панотче.

І назначила йому, о котрій годині прийти. А тоді пішла попід старости двір та попри диякона і їм назначила увечері прийти. А тоді прийшла додолму, розповіла чоловікові, мовляв, так і так, будь готовий.

Настав вечір. Чоловік сховався у сінях і дожидає гостей. Не довго ждав, уже піп стукає у вікно. Впустила жінка його у хату. Витягла вареники з печі і подала чарку. Захмелівши, піп став залицятися до неї. Тільки хотів обняти, а тут чоловік стук-стук.

— Ой, лихо мені! — крикнула жінка. — Куди ж це вас сховати? Роздягайтеся геть та ставайте з апостолами в ряд.

Нікуди діватися, став піп у ряд. Збулися попа, а ось і диякон. Почастувала його жінка, а тут чоловік знов стукає у двері. Став і диякон в ряд з апостолами. Так і з старостою сталося. Стоять вони, грішним тілом світять. Аж ось прийшов чоловік з монастиря. Подивився, дійшов до старости та й каже:

— Гарна робота! Як живий! Тільки навіщо апостолові грішне тіло? Можна й без нього.

— Можна, — погодився чоловік, — ми вмить одріжемо. Бере у руки ніж, а староста як це почув та у вікно. А за ним піп. Різьбар закричав:

— Держіть, а то розбіжаться! Я за них не відповідаю.

Та ніхто їх не міг піймати. Отак жінка своєму чоловікові допомогла.