Добре нарадив
Українська народна казка Буковини

Їден чоловік мав десятеро дітей. Та й трудно йому було в колгоспі. І порадився він з жінкою. Жінка й каже:

— Іди до товариша Сталіна Йосифа Вісаріоновича, може, він щось поможе. Взяв чоловік мамаличку в торбу та й поїхав у Москву до Сталіна. Як приїхав, його так скоро в Кремль не пустили. Він просився, плакав, і Сталін каже:

— Пустіть його до мене.

Пустили. Він хоче падати Сталінови в коліна, а Сталін йому:

— Нєт, нє нада, ти скажи, в чом дєло.

— Товаришу Сталін, маю десятеро дітей і не маю їх чим прокормити. Дуже погано мені.

А Сталін каже:

— Нє нада спать! І відправив його.

Приїхав вуйко додому і каже жінці:

— Казав товариш Сталін, щоб уночі не спати.

— А що ж робити?

— Прийде вечір, то будем бачити, що робити.

Прийшов вечір. Беруть вуйко з жінкою по мішкови і йдуть на колгоспний лан. Наламали собі два мішки кукурудз. Тої ночі вони обернули три рази і принесли шість мішків. Сушать вони ті кукурудзи, мелють, їдять. Є й мамалиґа, є й малай. А на другий раз ідуть в соняшник, намолочують собі по мішкови соняшнику. І почали вони лучне жити, вбрали трошки дітей. А жінка й каже:

— Чоловіче, товариш Сталін так добре нарадив нас, то давай зробим йому маленький подаруночок з того, що ми наносили.

Та й налагодила йому в чемоданчик яблучок, грушок. Приїхав він у Москву, там його пустили в Кремль. Поставив він свій чемоданчик у коридорі, і його впустили в кабінет до Сталіна.

— Товаришу Сталін, я вам дуже вдячний, ви добре мені нарадили. Я вже файно жию. Діти мої вже не голодні. Я привіз вам маленький подаруночок.

— А гдє же он? — питає Сталін.

— Я поставив на коридорі.

— То давай його сюда.

Вуйко вийшов у коридор, подивився — а чемодана нема. Та й каже:

— Товаришу Сталін, нема вже вашого подарунка. Тут тоже не сплять.