Дурень та чарівна сопілка Українська народна казка Поділля
Було в чоловіка три сини: два розумних, а третій, Іван, дурний. Батько їх поділив хазяйством та й умер.
Пішли всі брати щастя шукати. Тільки розумні своє хазяйство покидали дома, а в Івана з хазяйства була одна ступа, так він і ту з собою взяв.
Ідуть вони та й ідуть, і вже стало смеркати. Дійшли до лісу та й кажуть:
— Давайте виліземо на дуба та переночуємо, а то щоб розбійники не напали.
Один і каже:
— А цього дурного біса де дінемо з ступою?
Іван на те:
— Думайте за себе, а я сам вилізу на дуба та й заночую.
Полізли розумні аж на самий вершок дуба і сидять, а Іван і собі лізе, а за собою і ступу тягне на дуба. Виліз, сидить і ступу держить.
От ідуть розбійники з своїх промислів та й стали ночувати під тим дубом. Назбирали дров собі, зачали варить у великому казані куліш на вечерю. Наварили, посідали кругом казана, взяли ложки та тільки що стали їсти та все студять, бо дуже гарячий був. А Іван як пустить ступу та прямо в казан. Кип’ячений куліш геть-чисто позаляпував їм очі. Вони з ляку як посхвачувалися та й ну тікати у ліс, забули й товар, котрий награбували в крамарів.
Іван тоді зліз з дуба та й каже братам:
— Лізьте додолу.
Брати позлазили, забрали увесь товар, коні і поїхали додому, а Іван узяв собі тільки сопілку. Узяв він ту сопілку і ну грати. А була та сопілка не проста, а чарівна: як заграє, так усе живе танцює. От заграв Іван, так і пішло все танцювати: і вовки, і зайці, і лисиці й ведмеді. А Іван все гра та сміється. Уже ті звірі сердешні танцювали, танцювали і поморились. Уже за дерева хватались та держались, щоб не танцювати, та ні, не вдержаться.
Уморився Іван, ліг відпочивати. Трохи оддихнувши, встав і пішов у город. Люди саме несли на базар продавати хто паляниці, хто крашанки в коробці, а хто квас у відрах. Іван як заграв у дудочку, так і пішли всі танцювати. Один чоловік ніс коробку яєць та побив їх чисто, танцюючи, і сам як чортяка убрався в яєчню. Ті, що спали, посхвачувались та давай і собі танцювати: хто голий по хаті, хто без штанів, хто без сорочки, а хто без спідниці. Пішов увесь город перевертом: і собаки, і свині, і кури, все чисто, що було живе, пустилося танцювати.
Уморився Іван, граючи, і пішов у слободу найматися в робітники. Прийшов, а зустрічає його піп.
— Наймись до мене, добрий чоловіче, в робітники.
— Добре,— каже Іван.
— А що ти візьмеш за рік?
— Та я недорого візьму, п’ять карбованців.
— Як так, то й так,— каже піп.
Найняв він робітника та на другий день і послав волів пасти. Погнав Іван волів на сінокіс, а сам виліз на стіг і сидить, а воли пасуться. От згадав він про свою дудочку і заграв. Як заграв, а воли зараз і пішли танцювати. Танцюють і танцюють, уже воли чисто поперепадались.
Пригонить Іван волів увечері додому, а вони голодні, ревуть та з загати смикають гнилу солому і їдять. Сам Іван повечеряв та ліг спати.
На другий день погнав знову волів пасти. Пас, пас, а потім знов заграв, і все пішло танцювати. Дограв до вечора і погнав волів додому голодних і замучених танцями. Дивиться піп на худобу та й каже:
— Де ти їх у чорта пасеш, що вони такі худі та голодні?
От він вирішив самому піти і подивитися, де той Іван їх пасе. На третій день погнав робітник волів пасти, а піп і собі слідом за ним. Пішов та й сів у тернику. Сидить і виглядає, що Іван буде робить. А той знов виліз на стіг та й давай грати. Як пішло все танцювати — воли і всяка тварюка, а далі і піп у тернику. Терник був густий, і піп як почав по ньому плигати, як почав, та й порвав на собі штани, рясу, сорочку, а косу та бороду чисто вискуб терном.
Бачить піп, що лихо, та давай кричать, щоб робітник перестав грати. А той грає собі й не чує. А далі зирк у терен, коли піп плига як оглашенний, він тоді й годі грати. Піп вискочив та й дав тягу додому.
Добіг до села та як чкурнув вулицями. Люди його не пізнали, дивляться, що в нього тільки клапті висять в одежі, а все тіло видно, і давай на нього тюкати. Він тоді звернув з вулиці, переліз через тин та як гайнув по городах бур’янами, а собаки за ним. Дехто думав, що, розбійник, та давай його цькувати собаками. Прибіг піп додому увесь в реп’яхах. Попадя не впізнала та з переляку і каже робітникам:
— Біжіть виганяти з двору скаженого чоловіка.
Ті побігли з дрючками, аж він до них забалакав. Тоді робітники узнали попа, привели його в хату і давай він попаді розказувати про Івана. Попадя слухає та тільки дивується.
Увечері пригнав Іван волів, загнав у загін, дав сіна, а сам пішов вечеряти. Увійшов у хату, а піп йому й каже:
А сам узяв та й прив’язав себе до стовпа, котрим був підпертий сволок у хаті. Іван сів долі біля порога і почав грати. Попадя вмостилася на лаві, щоб послухати, як він грає, та як схопиться з лави і давай танцювати. А далі як закрутиться якоїсь панської та й мало їй місця. Де в чорта взялась кішка, вискочила з-під припічка та давай і собі плигати.
А піп державсь, державсь руками, а воно його так і сіпає біля стовпа. Сіпало, а далі канат ослаб і давай тоді піп стрибати кругом стовпа на канаті. Стрибав, стрибав та вже аж боки понамулював канатом, а тоді давай кричать Іванові:
— Годі! Перестань! Хай тобі біс!
Іван перестав грати, сховав у пазуху свою дудку та тоді й пішов спати. Піп і каже попаді:
— Давай Івана проженемо завтра, а то він зовсім замучить і нас, і наших волів.
Іван брав одежу в сінях та й чув, що піп казав попаді. Уранці встав і пішов прямо до попа та й каже йому:
Коли ти, попе, задумав мене проганяти, то заплати мені гроші, і я собі піду. Як не даси, то буду грати, поки ви обоє з попадею позамучуєтесь, танцюючи.
Піп пошкріб потилицю, бачить, що треба платити, вийняв з гаманця гроші і віддав Іванові.
А Іван заграв на прощання однієї, поки піп з попадею потомились, аж язики висолопивши з рота, та й пішов по білому світу блукати.
Дурень та чарівна сопілка Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Було у батька три сини. Два розумних, а третій — Іван-дурник. Батько їм вділив майна та й умер.
Пішли брати в світи щастя шукати. Тільки розумні своє хазяйство покидали дома, а в Івана з хазяйства була тільки ступа, так він її з собою і взяв. Ідуть вони та й ідуть, і вже стало сутеніти. Дійшли до лісу та й кажуть:
— Давайте виліземо на дуба та там і переночуємо, щоб розбійники не напали.
Один і каже:
— А цього дурника де дінемо із ступою?
Іван на те каже:
— Ви думайте за себе, а я сам вилізу на дуба із багатством своїм та й заночую.
Полізли розумні аж на самий вершечок дуба і сидять, а Іван і собі лізе, а за собою і ступу тягне на дуба. Виліз, сидить і ступу держить.
От ідуть розбійники лісом та й стали заночувати під тим дубом. Назбирали дров собі, почали варить у великому казані куліш на вечерю. Наварили, посідали кругом казана, взяли ложки та студять, бо дуже гарячий куліш був. А Іван як випустить ступу та прямо в казан.
Кип’яток позаляпував розбійникам очі. Вони з ляку як посхвачувалися та й ну тікати у ліс, забули й накрадене. Іван тоді зліз із дуба та й каже братам:
— Лізьте додолу.
Брати позлазили, забрали увесь здобуток і поїхали додому, а Іван узяв собі тільки сопілку. Взяв він ту сопілку і давай грати. А була ж то сопілка не проста, а чарівна: як заграє, так усе живе й танцює.
От заграв Іван, так і пішло все танцювати. І вовки, і зайці, і лисиці, й білки, й ведмеді. Комарі, і ті танцювати почали. А Іван все гра та сміється з них.
Уже ті звірі сердешні танцювали, танцювали, вже і поморились. Уже за дерева хапались, щоб не танцювати. Так ні, не вдержаться.
Уморився й Іван, ліг відпочивати. Трохи оддихнувши, встав і пішов у город. Люди саме несли на базар продавати хто хліб, хто картоплю, хто яйця в коробці, а хто квас у відрах.
Іван як заграв у дудочку, так і пішли всі танцювати. Один чоловік ніс коробку яєць та побив їх всі, танцюючи, і сам як чорт убрався в яєчню. Ті, що спали, посхвачувались та давай і собі танцювати. Хто голий по хаті, хто без штанів, хто без сорочки, а хто без спідниці. Пішов увесь город перевертом: все, що було живе, пустилося в танці.
Іванові десь треба грошей підробити, пішов найматися в робітники. Зустрічає його піп і просить:
— Наймись до мене, добрий чоловіче, бо всі тільки й знають танцювати, ніхто робить не хоче.
— Добре, — каже Іван.
На другий день послав Івана волів пасти. Погнав той волів на сінокіс, а сам виліз на скирту і сидить, а воли пасуться. От згадав він про свою дудочку і заграв. Як заграв, а воли зараз і пішли танцювати. Танцюють і танцюють, уже аж похудали.
Пригонить Іван волів увечері додому, а вони голодні, ревуть та смичуть і їдять гнилу солому.
Сам Іван повечеряв та ліг спати. На другий день погнав знову волів пасти. Пас, пас, а потім знов заграв, і все пішло танцювати. Дограв до вечора і погнав волів додому голодних і замучених танцями. Дивиться піп на худобу та й каже:
— Де ти їх пасеш, що вони такі худі та голодні?
От він рішив сам піти подивитися, де той Іван їх пасе. На третій день погнав робітник волів пасти, а піп і собі слідом за ним. Пішов та й сів у терені. Сидить і виглядає, що Іван буде робить. А той знов виліз на стіг та й давай грати. Як пішло все танцювати, і воли, і всяка тварюка, а далі і піп у терні.
Терен був густий-густющий, і піп як почав по ньому плигати та й порвав на собі штани, рясу, сорочку, а коси та бороду вискуб колючками. Ледь утік додому.
Добіг до села та як чкурнув вулицями. Люди його не впізнавали, дивляться, що в нього тільки клапті одежі висять, все тіло видно, і давай на нього тюкати.
Він тоді звернув з вулиці, переліз через тин та як гайнув по городах бур’янами, а собаки за ним! Прибіг піп додому увесь в реп’яхах. Попадя не пізнала чоловіка та з переляку кричить:
— Виженіть з двору скаженого!
Але робітники узнали попа, привели його в хату і давай він попаді розказувати про Івана. Попадя слухає та тільки дивується.
Увечері пригнав Іван волів, загнав у загін, дав сінця, а сам пішов вечеряти. Увійшов у хату, а піп йому й каже:
— Ану, Іване, заграй попаді.
А сам прив’язав себе до стовпа, яким був підпертий сволок у хаті. Іван сів біля порога і почав грати.
Попадя вмостилася на лаві, щоб послухати, як він грає, та як схопиться з лави і давай танцювати. А далі мало їй місця!
А піп державсь, державсь руками, а воно його так і сіпає біля стовпа. Сіпало, а далі мотуззя ослабло і давай піп стрибати кругом стовпа на канаті! Стрибав, стрибав та вже аж боки понамулював канатом, кричить Іванові:
— Хватить! Перестань!
Іван перестав грати, сказав, що пішов спати. Піп і каже попаді:
— Давай Івана проженемо завтра, а то він замучить і нас, і наших волів. Такий робітник не путьовий! Де його кращого найти?
А Іван те підслухав. Уранці встав і пішов прямо до попа та й каже йому:
— Коли ти надумав мене проганяти, то заплати мені гроші, і я собі піду. Як не даси, то буду грати, поки ви обоє з попадею позамучуєтесь, танцюючи.
Піп заплатив добрі гроші Іванові. Такі, що тому хватило на кілька років, поки й на ноги став.
Дурень та чарівна сопілка Українська народна казка Кіровоградщини
Було в чоловіка три сини: два розумних, а третій — Іван дурний. Батько їх поділив хазяйством та й умер.
Пішли всі брати щастя шукати. Тільки розумні своє хазяйство покидали дома, а в Івана з хазяйства була одна ступа, так він і ту з собою взяв.
Ідуть вони та й ідуть, і вже стало смеркать. Дійшли до лісу та й кажуть:
— Давайте виліземо на дуба та переночуємо, а то щоб розбійники не напали.
Один і каже:
— А цього дурного біса де дінемо з ступою?
Іван на те:
— Думайте за себе, а я сам вилізу на дуба та й заночую.
Полізли розумні аж на самий вершок дуба і сидять, а Іван і собі лізе, а за собою і ступу тягне на дуба. Виліз, сидить і ступу держить.
От ідуть розбійники з своїх промислів та й стали ночувать під тим дубом. Назбирали дров собі, зачали варить у великому казані куліш на вечерю. Наварили, посідали кругом казана, побрали ложки та стали їсти, все студять, бо дуже гарячий був. А Іван як пустить ступу та прямо в казан. Кип’ячений куліш геть-чисто позаляпував їм очі. Вони з ляку як посхвачувалися та й ну тікать у ліс, забули й товар, котрий награбили в крамарів.
Іван тоді зліз з дуба та й каже братам:
— Лізьте додолу.
Брати позлізали, забрали увесь товар, коні і поїхали додому, а Іван узяв собі тільки сопілку. Узяв він ту сопілку і ну грать. А була та сопілка не проста, а чарівна. Як заграє, так усе живе й танцює. От заграв Іван, так і пішло все танцювать: і вовки, і зайці, і лисиці й ведмеді. А Іван все гра та сміється. Уже ті звірі сердешні танцювали, танцювали і поморились. Уже за дерева хватались та держались, щоб не танцювать, та ні, не вдержаться.
Уморився Іван, ліг відпочивать. Трохи оддихнувши, встав і пішов у город. Люди саме несли на базар продавать: хто паляниці, хто крашанки в коробці, а хто квас у відрах. Іван як заграв у дудочку, так і пішли всі танцювать. Один чоловік ніс коробку яєць та побив їх чисто, танцюючи, і сам як чортяка убрався в яєчню. Ті, що спали, посхвачувались та давай і собі танцювать. Хто голий по хаті, хто без штанів, хто без сорочки, а хто без спідниці. Пішов увесь город перевертом: і собаки, і свині, і кури — все чисто, що було живе, пустилося танцювати.
Уморився Іван, граючи, і пішов у слободу найматися в робітники. Прийшов, а зустрічає його піп.
— Наймись до мене, добрий чоловіче, в робітники.
— Добре, — каже Іван.
— А що ти візьмеш у год?
— Та я недорого візьму: п’ять карбованців.
— Як так, то й так, — каже піп.
Найняв він робітника та на другий день і послав волів пасти. Погнав Іван волів на сінокос, а сам виліз на стіг і сидить, а воли пасуться. От згадав він про свою дудочку і заграв. Як заграв, а воли зараз і пішли танцювать. Танцюють і танцюють, уже воли чисто поперепадались.
Пригонить Іван волів увечері додому, а вони голодні, ревуть та з загати смичуть гнилу солому і їдять. Сам Іван повечеряв та ліг спать. На другий день погнав оп’ять волів пасти. Пас, пас, а потім знов заграв, і все пішло танцювать. Дограв до вечора і погнав волів додому голодних і замучених танцями. Дивиться піп на худобу та й каже:
— Де він їх у чорта пасе, що вони такі худі та голодні?
От він вирішив сам піти і подивитися, де той Іван їх пасе. На третій день погнав робітник волів пасти, а піп і собі слідом за ним. Пішов та й сів у тернику. Сидить і вигляда, що Іван буде робить. А той знов виліз на стіг та й давай грати. Як пішло все танцювати, і воли, і всяка тварюка, а далі і піп у тернику. Терник був густий, і піп як почав по ньому плигать, як почав. Та й порвав на собі штани, рясу, сорочку, а косу та бороду чисто вискуб терном.
Бачить піп, що лихо, та давай кричать, щоб робітник перестав грати. А той грає собі й не чує. А далі зирк у терен, коли піп плига як оглашенний, він тоді й годі грать. Піп вискочив та й дав тягу додому.
Добіг до села та як чкурнув вулицями. Люди його не пізнали, дивляться, що в нього тільки клапті висять в одежі, а все тіло видно, і давай на нього тюкать. Він тоді звернув з вулиці, переліз через тин та як гайнув по городах бур’янами, а собаки за ним. Дехто думав, що розбійник, та давай його цькувать собаками. Прибіг піп додому увесь в реп’яхах. Попадя не впізнала та з переляку каже робітникам:
— Біжіть, виженіть з двору скаженого чоловіка!
Ті побігли з дрючками, аж він до них забалакав. Тоді робітники узнали попа, привели його в хату і давай він попаді розказувать про Івана. Попадя слухає та тільки дивується.
Увечері пригнав Іван волів, загнав у загін, дав сіна, а сам пішов вечеряти. Увійшов у хату, а піп йому й каже:
А сам узяв та й прив’язав себе до стовпа, котрим був підпертий сволок у хаті. Іван сів долі біля порога і почав грати. Попадя вмостилася на лаві, щоб послухать, як він грає, та як схопиться з лави і давай танцювати. А далі як закрутиться якоїсь панської та й мало їй місця. Де в чорта взялась кішка, вискочила з-під припічка та давай і собі плигать. А піп державсь, державсь руками, а воно його так і сіпа біля стовпа. Сіпало, а далі канат ослаб і давай тоді піп стрибать кругом стовпа на канаті. Стрибав, стрибав та вже аж боки понамулював канатом, а тоді давай кричать Іванові:
— Годі! Перестань! Хай тобі біс!
Іван перестав грать, сховав у пазуху свою дудку та тоді й пішов спать. Піп і каже попаді:
— Давай Івана проженем завтра, а то він зовсім замучить і нас, і наших волів.
Іван брав одежу в сінях та й чув, що піп казав попаді. Уранці встав і пішов прямо до попа та й каже йому:
— Коли ти, попе, задумав мене проганяти, то заплати мені гроші, і я собі піду. Як не даси, то буду грать, поки ви обоє з попадею не позамучуєтесь, танцюючи.
Піп пошкріб потилицю, бачить, що треба таки платить, вийняв з гаманця гроші і віддав Іванові. Іван заграв на прощання однієї, поки піп з попадею потомились, аж язики висолопили з рота, та й пішов по білому світу блукати.