Дівчина і змій
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Жили собі дід і баба. І була в них дочка. Вона була дуже вродливою і всі люди захоплювалися її красою. Приходили свататися багато вродливих юнаків, але вона ні за кого не хотіла виходити заміж.
Тут прийшов до них змій і сказав, що хоче поговорити з дочкою. Він поговорив із дівчиною і вона сказала, що хоче вийти заміж за нього. Дід з бабою з переляку аж заїкуватися стали. Вони сказали:
— Ти, дочко, можеш виходити за змія, але щоб ми його не бачили на обійсті.
Дочка і змій пішли в ліс. Через деякий час у них народилося двоє дітей, хлопчик і дівчинка. Вони підросли. Одного разу запитали у батьків:
— В усіх дітей є дідусь і бабуся, а чому у нас їх немає?
— Є, тільки вони живуть аж за лісом і за річкою.
Діти почали просити матір, щоб вона їх відвела до діда і баби. Мати сказала:
— Вас відведе батько.
Змій перевів дітей через ліс і через річку і сказав:
— Нікому не кажіть, що я вас привів.
І показав хату, де живуть їх дідусь і бабуся.
Діти побігли до хати і побачили діда з бабою. Дід з бабою запитали:
— Чиї ви, діти?
— Ми ваші внуки.
— Ну, то йдіть до хати.
Діти й пішли. Баба їх запитувала все про батька й матір. Хлопчик проговорився, що сюди їх привів батько. Баба сказала дідові:
— Іди, гостри сокиру, а я піду дітям пиріжків наготую.
Дід пішов і засів у кущах, а баба пішла проводити дітей. Батько вийшов на річку і побачив дітей із бабою. Він трохи пройшов і дід вдарив його сокирою та й відрубав голову. Тоді змій перетворився на чоловіка. Діти побігли до матері і розказали все про батька. Мати сказала:
— Діти мої, діти! Ще б один день і батько ваш був би людиною, але ви не дочекалися. Ти, дочко, за те що не призналась, лети жар-птицею, щоб тобою люди милувалися. А ти, синку, лети соловейком, щоб люди слухали твої пісні. А я полечу сорокою і буду воркотати людям про своє горе.