☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Дім за жінку
Українська народна казка Бойківщини

Був собі міністер. Повдовів, був уже старший і взяв собі дуже красиву молоду дівчину. І обіцяв він їй, що буде з нею ходити по забавах. Вона й погодилася піти за него. Як він з нею оженився, повів він її показувати, скілько в него кімнат. І завів її аж на дванадцятий поверх у дванадцяту кімнату. І там їй дав усе, що треба, тілько з собою не хотів брати, як ішов на урядовання. І на забаву її ніде не брав, бо боявся, що вона його лишить.

Позакривав він її на дванадцять колодок, усі кабінети позакривав, щоб нікуди не вийшла.

Якось довідався молодий міністер з другої держави, що в цього міністра дуже красна молода жінка. А він не був жонатий. Приїхав той міністер до цього, подивився на той дім і каже:

— Знаєте що? Я би вам такий самий дім прибудував попри самім тім домі. Попри самій стіні. І будете мати два таких доми.

Старий погодився. Привіз той міністер свої майстри, і ставлять той дім попри самій стіні старого дому. Годяться, за які гроші.

— Як поставиш, то я буду видіти, який дім, і буду платити.

Та й будують той дім, робота скоро йде, бо майстрів є доста. Докінчують вони той дім. Тоді каже старий міністер:

— Велика забава має бути в читальні. І там має бути заплата за той Дім.

А жінка вже знає, старий їй про той дім повів. І обіцяв, що озме її на ту забаву.

Набирає старий грошей. Велику гостину там ладять. А до неї каже так:

— Я тебе брати не буду. Я боюся, щоби тебе хто не відокрав.

А той молодий вже розібрав стіну в ті дванадцяті кімнаті і на неї ся подивив. І вона йому дуже сподобалася. І так замурував, як було. А старий прийшов, подивився і закриває її там, замикає всі тоти кабінети і йде в читальню. Нім старий зійшов, він стіну розібрав, збігли вони вниз і його обігнали. Він приходить в читальню, а вони вже обоє танцюють. Подивився і думає собі: «Ця така самесенька, як моя жінка. А чи то не вона сама?»

Вертається старий, знов іде до тої кімнати. А вони подивилися, що старий пішов, і бігом горі тими кімнатами, котрі він збудував. Перейшла вона в старий дім, сіла коло столика й плаче. Старий прийшов — жінка є. І каже вона йому:

— Ти ж казав, що мене озмеш. А ти вже другий раз прийшов і знов мене лишаєш.

Він їй розказав, що там є молодий міністер.

— ...І таку самесеньку жінку має, як ти в мене.

— То чого ж ти боїшся, як він має жінку? Озми мене. Старий каже:

— Ще цей раз. Я його відгощу, заплачу йому. Дивись, який ми будемо мати дім файний. Я його відправлю, і тоді вже будемо справляти собі гостину. І вже тебе всюди буду брати.

— Добре, — погодилася жінка.

Він став закривати кімнати, а той підійшов другим будинком і забрав її. І вже ту стіну не закривав, лишив відкриту. Як прийде старий, то вже буде знати, куди вона ся діла.

Подивився старий у читальні, а той далі з тою самою танцює. І подумав старий: «Моя то жінка дома. Я вже другий раз подивився. Це не моя жінка, хай собі танцює».

Відгостилися, заплатив він гроші, які той зажадав, сіли вони обоє на корабель, і тоти його майстри сіли. Файно відклонилися та ще й помахали до него з корабля хустиною. А старий радується домом. Думає, що має дім великий і жінку молоду.

Повертає додому, іде горі тим новим домом, підійшов до дванадцятої кімнати, а там стіна розмурована. Пройшов через ту діру в свій старий дім — жінки нема. Всі йому книжки залишила, всю одежу, а сама пішла в тім, у чім вбрана була. Заміняв дід жінку на дім.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Сопіт, Сколівського району, Львівської області 19 грудня 1990 року Колосовська Настя Дмитрівна (1921)