☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

За гроші все можна
Українська народна казка Буковини

Був собі Гаврило, розумний, хороший, І мав копу грошей і собаку рябого. Той не припускав до хати нікого. А як зайшла лиха година, та й собака згинув. Бере Гаврило грошей копу, Йде кланятися попу.

— День добрий, попе, як ся маєш?

За чим прийшов, чого мене не питаєш?

— Чого я маю тебе, Гавриле, питати? Повинен самий сказати.

— Я прийшов... Де ховається найстарша матка й найменша дитина, Аби-сте поховали мого рябого собаку замість християнина.

— Ти, Гавриле, проклятий! Я тебе скажу етапом узяти! Що ти, Гавриле, говориш? Ти великий гріх твориш.

Гаврило сідає коло стола,

Лічи грошей копу.

А піп по хаті походжає,

На ті гроші поглядає,

Рябого собаку замість християнина ховати гадає. У той час, у тую минуту Поховав рябого собаку замість християнина, Як має бути.

Лишім говорити цю байку Та берім горівки баньку, Та підем до дяка. Дяк нап’ється горівки до охоти, Напише до архірея квиток, Дамо йому три злотих. Приходи Гаврило додому, Коня сідлає, цапа коневи до хвоста прив’язує І до архірея виїжджає. Приїхав до архірея.

— День добрий, архірею, як ся маєш?

За чим прийшов, чого ти мене не питаєш?

— Що я тебе маю, Гавриле, питати? Ти повинен самий сказати.

— А я з того села, де нема ні церкви, ні попа. Щоби-сте висвятили мого цапа на попа.

— Ти, Гавриле, проклятий! Я тебе скажу етапом взяти! Що ти, Гавриле, говориш? Ти ж великий гріх твориш. Сідає Гаврило коло стола, Лічи грошей копу.

Архірей по хаті ся проходжає, На ті гроші поглядає, І цапа на попа висвячувати гадає. І в той час, у тую минуту Висвятив цапа на попа, як має бути. Висвятив цапа, з наслідком.

— Іди ти, Гавриле, до дідька. Де попи читають, дяки співають, Там ти й цапа рогатого пхаєш.

— А ніби мого цапа не висвятилися кісточки Там, де й ваші?

Кладе Гаврило цапови на роги документ і веде його в церкву. Люди кричать:

— Що ти, Гавриле, здурів?

Піп розсердився та й подав архірея на суд: «Нащо ви висвятили цапа на попа?» Тоді архірей подає попа в суд за те, що поховав собаку як християнина. І разом їм обом прийшли з суду повістки. Тоді вони зустрілися, договорилися, подали мирову і замирилися.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Ожів, Сокирянського району, Чернівецької області 30 квітня 1979 року Романишина Наталя Матвіївна (1904 року народження)

За гроші все можна
Українська народна казка Буковини

В одному селі жив чоловік, не дуже багатий і не дуже бідний, але розумний. Всі його поважали, але дуже дивувалися: чого Іван не ходить в церкву? — Іване, — казали люди, — дивись, може, скоро смерть прийде, пора приготувати собі місце на тому світі. А ти на цьому світі навіть до сповіді не ходив.

— За гроші батюшка завжди мені гріхи відпустить, — відповідав Іван.

Дивувалися люди з цих слів і багато нарікали, що Іван — безбожна людина.

Був в Івана дуже гарний пес, і дуже Іван свого пса любив. Та прийшла на пса смерть. Жалко стало Іванови свого вірного друга, і рішив він поховати його з усіма почестями, як християнина. Взяв кучму червонців і пішов до сільського батюшки.

— Батюшка, у мене сьогодні здох мій Рябко. Добрий був собака. Хочу я, щоб ви його поховали на цвинтарі зі службою Божою.

— Іван, ти што, здурєл? Как можно нємую тварь харанить по християнському обичаю? Ето большой грєх.

— Е, батюшка, у вас голова повна, але й моя не порожня. А зробити все можна.

Зняв Іван кучму, висипав червонці на стіл. Піп аж задрижав, як побачив їх.

— Ну харашо, Іван. Бог простіт, єслі Рябко бил такой хароший твой друг.

Поховав піп того пса на цвинтарі з службою Божою, як християнина. Але пішли по селі чутки, і написали скаргу архіреєви. Узнав про це піп і прибіг до Івана.

— Що робити?!

— Не бійтеся, батюшка, за гроші все можна, — відповідає Іван. Взяв Іван свого цапа та й повів його в місто до архірея. Зайшов у консисторію та просто до архірея:

— Ваше первосвященство, прошу вас, висвятіть у священики мого цапа, бо дуже він у мене розумний.

— Да как ти смєєш, супостат, обращаться ко мне с такой богохульной просьбой! — крикнув архірей.

— Ваше преподобіє, ваша голова повна, але й моя не порожня. А за гроші все можна.

Тут Іван поклав на стіл тайстру з червонцями. Як побачив архірей такі гроші, заблищали його очі, як ті червонці.

— Ну, єслі твой цап такой умний, как ти говоріш, то, пожалуй, єво можно і висвятіть на батюшку.

Дав архірей Іванови на руки свідоцтво, взяв гроші, і разом з цапом вернувся Іван у село.

Та не пройшло довго часу, як той архірей приїхав у село з ревізією. Зібрав сход. Взяли люди лопати та й пішли на цвинтар відкопувати похованого з християнськими почестями Рябка.

Коли почали розкопувати могилу, до архірея, який находився тут зі своєю свитою, раптом підійшов Іван. Він держав на шворці свого цапа, а в руці — свідоцтво.

— Ваше преподобіє, тут з’явився для розбору жалоби і мій батюшка.

— Какой батюшка, чєловєчє добрий?

— А от мій цап.

— Ти што, с ума сошол?

— Та нє, ваше преподобіє, він у мене з документами, висвячений. І має свідоцтво, ось воно. Допустіть і його розбирати жалобу.

Глипнув архірей на Івана та на його цапа і пізнав їх обох.

— Люді добриє! — крикнув він. — Ето сумашеччий чєловєк. І жалоба ваша сумашеччая. Бросьтє лопати, ідітє домой. Нікакая собака здєсь нє зарита. Здесь похоронена хрістіанская душа по хрістіанскому обичаю.

Сів архірей у карету та й був такий. А Іван залигав добре цапа шворкою та й повів додому. По дорозі все проказував: «За гроші все можна... За гроші все можна».

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Хотин, Хотинського району, Чернівецької області 24 квітня 1976 року Бабій Володимир Федорович (1910)