Зароблений карбованець
Українська народна казка Поділля

Був собі один чоловік та й мав ледаря-сина, що не заробив за своє життя жодного п’ятака. Батько, поки мав здоров’я, то годував, а як занедужав, то тяжко зажурився. Гукає до себе жінку та й каже:

— Віддам я все моє добро комусь чужому, бо мій син нездара та ледащо й гроша заробити негоден.

Занепокоїлася жінка:

— Та що ти балакаєш таке?

— Коли так, — відказує їй чоловік, — нехай іде та й принесе мені заробленого карбованця. Отоді й залишу йому моє добро.

— Добре, — каже та. — Я скажу синові.

А тоді пішла до свого одинака та й на такий розум наставляє:

— На тобі, синку, карбованця та біжи десь до вечора погуляй. А як звечоріє, принеси карбованця батькові, скажи — заробив.

Син так і вчинив. Вештався десь цілий день, а ввечері й несе батькові карбованця.

— Ось, — каже, — заробив.

Понюхав батько того карбованця, покрутив у руках й укинув у вогонь.

— Це не ти його заробив!

Засміявся син та й пішов до матері, а та ще дужче занепокоїлася. Другого дня знову тицьнула синові карбованця та й повчає:

— Біжи побігай, а ввечері скажеш батькові: «Ось, бачите, як упрів, поки карбованця заробив».

Парубок так і вчинив. Прибігає до батька весь мокрий та й хвалиться:

— Бачите, тату, як упрів, аж лоб мокрий. Ледве заробив карбованця!

Понюхав батько карбованця знову, покрутив, повертів та кинув у вогонь:

— Брешеш, сину, не заробив ти його!

А тому й байдуже, засміявся та й побіг до матері. Збагнула та, що недобра її рада, та й каже:

— Бачиш, сину, що не обдуримо ми твого батька. Іди куди-небудь та попрацюй один тиждень Як уже там буде, а все-таки наскладаєш карбованця.

Послухався син матері, пішов. Цілий тиждень не розгинався, наледве наскладав карбованця. Приніс батькові, а той понюхав гроші, глипнув на них і з того боку, і з цього та й знову кинув у піч:

— Ні, сину, це не ти заробив!

Скочив парубок до печі й почав вигрібати ті копійки із жару, а далі й каже:

— Що ти, батьку, наробив? Я просвітлої години не мав, поки цього карбованця заробив, а ти взяв та й у піч укинув!

— Оце ж тепер, — каже батько, — я повірю, що ти сам заробив. Ото ж бачиш, як його заробляти. Працюватимеш, то й матимеш, а ні — з голоду помреш.

Навчив батько сина та й почав лаштувати воза туди, звідкіля не вертаються.

Зароблений карбованець
Українська народна казка Полтавщини

Жили собі чоловік та жінка і був у них єдиний син. Мати його жаліла і не змушувала працювати.

Коли син виріс, батько надумав привчити його до роботи і каже йому:

— Ти, сину, вже дорослий, щоб заробляти гроші. Тож іди працюй. А ввечері віддаси заробіток.

Син мерщій подався до матері й про все їй розповів. Мати пожаліла хлопця і дала йому карбованця, ввечері він віддав його батькові. Той,кинувши карбованця у вогонь, сказав:

— Ці гроші ти не заробив.

На другий день батько знову послав його працювати. І все повторилось. На третій день мати сину не дала грошей, говорячи:

— Йди сину працюй, бо батько все одно дізнається правду.

Хлопець цілий день працював, складав копійку до копійки. Відтак, заробивши карбованця, віддав його батькові. Той кинув гроші у вогонь. Син кинувся діставати їх з полум’я, промовляючи:

— Та їх так важко було заробляти.

Батько на це відказав:

— Тепер я бачу, що ці гроші справді зароблені.

Таким чином син привчився до праці, став добрим господарем і замінив старого батька.