Зачарований скарб
Українська народна казка Полтавщини

Жили в одному селі три бідняки. Та такі злидні в кожного, що вже й перепічки ні з чого спекти.

Зібралися вони одного разу й домовилися піти у світ щастя шукати. Ідуть день, ідуть другий, а на третій підходять до великої гори. Побачили в ній печеру і вирішили зупинитися там на ночівлю.

Прокидаються рано, коли бачать, у кутку печери щось блищить. Цікаво їм стало, що ж воно таке? Роздивилися, а то мішок із золотом! Зраділи подорожні скарбові.

Два старші бідняки були хитрішими, і надумали вони позбутися молодшого. Послали його по харчі в село. Самі ж міркують собі удвох, як зробити, щоб усе золото їм дісталося. Знайшли два дрючки, заховалися за деревом і чекають. А молодший іде та й теж думає: «От якби мені самому цей мішок золота! Купив би я і землі, і корову, і волів пар п’ять. Одружився б та й господарював собі щасливо».

І надумав він отруїти своїх супутників їжею. Купив у селі молока, хліба, отрути дістав. Кинув у молоко та й поспішив назад.

Підходить до гори, а з-за дерева вискакують змовники та по голові приятеля дрючками! Упав він мертвий.

От раді були подорожні. І золото в руках, і попоїсти є що перед далекою дорогою додому. Випили по ковтку молока і богові душу віддали.

Багато людей побувало в печері, та ніхто з них додому не повернувся. А мішок із золотом так і стоїть.