Їхав пан з кучером Іваном у далеку дорогу. Вони їхали мовчки, але мовчанка обридла. Пан і надумав поговорити. В цей час вискочив заєць. Пан і почав свою розмову з зайця.
— От у мене в лісі водяться зайці, тільки не такі, як оце пострибав маленький, а великі. Я з-за границі привіз на розплід. Одного разу я зібрався на охоту, взяв із собою чоловік з десять загоничів. Вони нагнали на мене зайців, а я їх тільки бах! та бах! Тоді я набив їх десятків зо три. А одного забив, то такого величезного, як баран завбільшки! Ну, а коли здер з нього шкуру, то було більш як півпуда сала. От які в мене зайці!
Кучер слухав, слухав, а далі і каже:
— Но-о, гніді, скоро вже і міст той, що під брехунами ламається.
Почув це пан і каже:
— Чуєш, Іване, так от які зайці бувають! Правда, що в нього півпуда сала то не було, а так, фунтів з десять.
— Звісно, заєць зайцем, — каже Іван.
Ну, їдуть далі, а пан знову до Івана:
— От що, Іване, а чи скоро вже буде той місток?
— Та скоро вже, пане, — каже Іван.
— Так от знаєш, Іване, — продовжує пан, — мабуть, що на тому зайцеві і десяти фунтів сала не було, так фунтів три-чотири, не більше.
— Та мені що, — каже Іван, — хай буде і так.
Але проїхали трохи, пан повертівся на місці та й знову:
— А чи скоро, Іване, вже той міст буде?
— Так, скоро, пане, ось-ось, тільки в долинку спустимось.
— Гм, — каже пан, — а знаєш, Іване, на тому зайцеві і зовсім сала не було! Сам знаєш, яке на зайцеві сало.
— Та звісно, — каже Іван, — заєць зайцем.
Спустились в долину, а пан і питає:
— А де ж, Іване, той міст, що ти про нього говорив?
— А він, пане, — каже Іван, — розтопився так само, як те заяче сало, що ви про нього говорили.
Заяче сало Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Їхав пан зі своїм кучером Іваном у далеку дорогу. Їхали вони мовчки, нудно стало панові. Пан і надумав поговорити. А в цей час вискочив заєць. Почав говорити про зайців.
— Ось у лісі в мене водяться зайці, тільки не такі, як той поскакав, маленький, а великі. Я їх із-за кордону привіз на розвід. Зібрався якось я на полювання, взяв із собою чоловік десять загонщиків. Нагнали вони до мене зайців, а я їх тільки — бах та бах. Набив їх так десятків зо три.
А одного вбив такого величезного, розміром з барана! А коли зняли з нього шкуру, то сала на ньому було більше ніж півтора пуди. Ось які в мене зайці!
Іван слухав, слухав, а потім і говорить:
— Но-о, кобильчино, но-о, скоро вже й той міст, що під брехунами провалюється.
Почув теє пан і говорить:
— Чуєш, Іване, а які зайці бувають? Правду кажучи, півтора пуди сала на ньому не було, а так, фунтів з десять, це точно.
— Відомо, заєць як заєць, — говорить Іван.
Їдуть далі, а пан знову до Івана:
— Ну, що, Іване, чи скоро буде той міст, про який ти говорив?
— Так, скоро вже, пане, — Іван у відповідь.
— Так ось, Івасю, — продовжує пан, — мабуть, що на тому зайцеві і десяти фунтів сала не було, а так собі, фунтів три-чотири, не більше.
— А мені що до того? — говорить Іван. — Нехай буде так.
Проїхали ще трохи. Пан вовтузився, вовтузився на місці і знову:
— А чи скоро, Іване, отой міст?
— Та скоро вже, лишень до ярку спустимось.
— Хм, — говорить пан, — а знаєш, Іванцю, на тому зайцеві взагалі сала не було, сам знаєш, яке ж то сало може бути на зайцеві.
— Авжеж, — у відповідь Іван, — заєць як заєць.
З’їхали до ярку, а пан і питається:
— А де ж, Іване, міст, про який ти говорив?
— Та розтанув, пане, як сало, про яке ви говорили.
Заяче сало Українська народна казка Чернігівщини
Якось їхали пан з кучером Петром у далеку дорогу. Їхали мовчки, та набридло мовчати. Надумав пан заговорити. А в цей час на дорозі пробігав заєць. От пан і каже:
— От в мене в лісі є зайці, тільки не такі, а більші. Одного разу я зібрався на полювання і взяв з собою 15 чоловік. Вони наганяли на мене зайців, а я тільки: пух та пух! Тоді я набив їх десятків зо три. А одного забив завбільшки, як барана. А коли здер з нього шкуру, то там було більше, ніж півпуда сала.
Слухав, слухав Петро, а далі й каже:
— Ось за тим лісом є річка, а над нею міст, що під брехунами тріщить та ламається.
Почув це пан та й каже:
— Ну, звичайно, в зайця півпуда сала не було, а так, фунтів з двадцять.
Їдуть собі далі, а пан питає:
— А що, Петре, чи скоро той міст?
— Та скоро, тільки з лісочка виїдемо.
— Ой, Петре, а знаєш, на ньому зовсім не було сала.