Золота рибка Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Були собі дід і баба. В них була землянка. Коло неї стояли розколені ночви. От одного разу пішов дід ловити рибу. Закинув невід раз і витягнув золоту рибку. Стала вона проситися:
— Дідусю, пусти мене, я ще маленька. Якщо відпустиш я тобі допоможу.
Пустив дід та й пішов додому. Розказав все бабі, а та почала штурхати його, щоб той пішов попросити ночви. От пошкандибав дід. Гукнув рибку. Вона припливла та й каже:
— Чого тобі треба, дідусю?
— Змилуйся, матінко-рибко, дай нам ночви, бо наші зовсім поломані.
— Добре, хай вам будуть ночви.
Приходить дід додому, а баба сварить його:
— Бач, — каже, — ночви попросив, треба було хоч хату якусь попросити. Іди знов до рибки.
Попросив дід хату, приходить назад, а там така гарна хата, що й розповісти не можна. А баба знов невесела. Таке вона каже дідові:
— Не хочу бути селянкою, хочу бути дворянкою!
І вигнала старого з хати. Іде він до моря. Просить в рибки:
— Змилуйся, матінко-рибко! Моя стара зовсім з гума з’їхала. Не хоче бути селянкою, хоче бути дворянкою.
І цього разу рибка не відкинула дідового бажання. Приходить він додому, а баба сидить в хоромах, біля неї слуги. Та вона знову незадоволена. Посилає діда знов до рибки.
— Іди, — каже, — і скажи рибці хай зробить мене морською володаркою. І щоб сама була в мене на побігеньках.
Дід відмовляється, а стара на своєму стоїть. Нема чого робити, іде він. Гукнув рибку, розповів про свою біду. А рибка махнула хвостиком і попливла. Довго гукав дідусь її, не догукався. Прийшов додому, а там сидить баба біля землянки, а біля неї розбиті ночви.
Золота рибка Українська народна казка Полтавщини
Жили бідні старий із старою, хатинка була убога, стояла недалеко від моря. Вирішив дідусь піти половити рибу. Закинув невід і піймав рибку, а вона була золота. Він узяв її в руки, а вона стала проситься, щоб він її відпустив. Рибка говорить:
— Відпусти мене, я тобі виконаю три бажання.
Дід подумав і сказав:
— Не потрібно мені від тебе нічого, пливи собі, рибко.
Дід прийшов додому; розповів усе бабі. Баба розсердилася, що він у риби нічого не попросив, і послала до рибки, щоб він попросив нове корито.
Дід прийшов до моря, закинув невід і знову спіймав золоту рибку, попросив у неї, щоб вона дала нове корито бабі. Прийшов додому, а баба знову гнівається, що так мало попросив. Знову діда погнала до моря, щоб він попросив у рибки новий дім. Дід пішов знову, закинув невід і спіймав золоту рибку, а рибка питає:
— Що, старче, хочеш?
Дід каже рибці:
— Баба знову послала мене до тебе, щоб ти новий будинок дала і все, що до нього треба.
Вернувся додому, а баба сидить у новому будинку і рахує гроші. Знову діда просить, щоб той пішов до рибки і попросив її, щоб зробила бабу царівною, і щоб рибка була їй слугою. Дід пішов до моря, рибка випливла і питає:
— Що тобі старче, ще потрібно?
Дід розповів їй, що баба просить. Рибка відправила діда додому. Дід прийшов і побачив стару свою хату і бабу з розбитим коритом.
Золота рибка Українська народна казка Кіровоградщини
Одного разу на нашому ставку рибалки спіймали рибку. Була вона незвичайною, від її кольору засліплювало очі. Рибалки довго милувалися рибкою, а потім вирішили помістити її в акваріум. Та сталося непередбачуване, рибка заговорила людським голосом:
— Відпустіть мене, люди добрі! Я для вас усе зроблю.
Перелякані рибалки стояли мовчки. Вони нічого не могли зрозуміти. Першим до тями прийшов наймолодший.
— А що ти можеш зробити? Я хочу побачити веселку на небі, але це неможливо, бо зараз світить сонце.
Несподівано десь загуркотів грім, на небів з’явилася блискавиця. Почав накрапати дощ. Він був теплий і ніжний. За обрієм коромислом вигнулася веселка.
Рибакли геть розгубилися, вони не знали, що робити далі. Тоді один найсміливіший запропонував випустити рибку, не вимагаючи ніякої плати. Так і зробили. А там, де вона плавала, виросла чудова квітка лілія.