☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Золоті рибки і рибакова дочка
Українська народна казка Буковини

Були собі чоловік і жінка, і була в них дівчина. Дуже бідно жили вони. Ходив той чоловік ловити рибу. Що пійме тої риби, то одну продасть, а другу — самі з’їдять. Так вони й жили.

Раз пішов той чоловік на рибу, а жінка з дочкою дома сидять і не можуть його дочекатися. Каже мама до дочки:

— Дочко, іди подивися, що таке, що його так довго нема. Пішла дочка, а він сидить на березі.

— Що таке, що я не можу піймити і єдної рибки? — каже він дочці.

— Ану, закиньте, тату, вудку і на моє щастя, — каже дівчина. Закинув батько три рази вудку і піймив три золоті рибки. Дав він ті рибки дочці і каже:

— Неси додому. Дві продайте, а їдну зжарте.

Дівчина бігла через річку, риби фльоснули хвостиками і всі три впали в річку. Вона обмивається сльозами, лови їх і не може піймити. А рибки проговорили людським голосом:

— Не плач, іди додому. Що схочеш, то тобі буде. Як будеш плакати, буде тобі золото капати з очей; як будеш сміятися, буде тобі срібло падати з рота.

Мама дома посварила дівчину, що пустила риб, і почала дівчина плакати. Та й почало їй капати з очей золото. Жінка зраділа, позбирала золото, пішла в магазин і накупила всякої їжі.

З того вони й розбагатіли. Як захочуть золота, починають сварити дівчину, вона плаче — золото капає з очей, і вони збирають. Став рибак найбільший багач на все село.

А в тім селі йшов перепис. Робив його царський син. Куди його дати на квартиру? До рибака, бо він найбагатший. Став царський син проживати в рибака. Молода дівчина подавала йому їсти. Несла вона одного разу тарілку, хтось пожартував, вона засміялася, і з рота впало в тарілку срібло. Царський син побачив то, і на другий день почав її смішити, але вона вже не сміялася. Він усе смішив її, смішив, поки вона не почала плакати. І замість сліз посипалося золото. Тоді покликав царський син батька дівчини та й почав питатися, що це таке. Батько й розказав йому все, як було.

Поїхав царський син додому, а цар йому каже:

— Женися, синку, бо я вже старий. Хочу передати тобі своє царство. Бери собі дочку якогось царя.

— Я краще візьму рибакову дочку з того села.

Женився він на рибаковій дочці і дуже любив її. Старий цар помер, а мачуха дуже не любила Наталку, молоду жінку молодого царя. Була та мачуха чаклунка. Говори вона цареви:

— Бери рушницю та підемо в царський став купатися.

Ходи він по березі, стереже, а мачуха й жінка купаються. Мачуха говори Наталці:

— Помий мені плечі, а потому я тобі помию.

І як почала мачуха її мити, то зробила качкою. А сама перекинулася в Наталку і наробила крику, що мама втопилася. Прийшли водолази, шукають і нічого не можуть найти. А мачуха говори до царя:

— Вбий тоту качку. Най вона не пливає тут.

Він вистрелив, але тіко одна пір’їна злетіла з неї, а сама качка піднялася на крила і полетіла. Він узяв ту пір’їну, і тілко й радости в него було, коли носив ту пір’їну коло себе. А з мачухою довелося йому жити, бо то вона перекинулася Наталкою.

Качка полетіла аж на п’яте царство і сіла в траві коло річки. Там знесла вона три яєчка, висиділа з них два качури, а їден був бовтунчик. Пливала качечка з двома каченятами, і з’явилися їй ті три золоті рибки. Та й спиталися:

— Що ти хочеш: бути далі качкою чи назад стати Наталкою, як була?

Захотіла вона стати жінкою. І стала Наталкою, а з каченят зробилися два хлопчики. І дали їй ті рибки платочок.

— Махнеш цим платочком, і що тілко схочеш, тобі з’явиться. Хлопчики росли не годинами, а хвилинами. Прийшов їм час іти у школу. А інші хлопчики в школі почали їх питати:

— Де ваш батько?

Прийшли вони додому і питають мами:

— Де наш батько? Усі мають батьків, а ми не маєм.

— Ваш батько далеко, аж на п’ятім царстві.

— Мамо, ми підем шукати батька.

— Нате вам цей платочок і йдіть у світ. Як чого вам треба буде, то махнете цим платочком — і все вам буде.

Так сказала їм мама, і вони пішли у світ. І кілко не йшли, а в п’яте царство зайшли. А ще мали вони від тих рибок дві дудочки. Прийшли, а там якраз міністер робив баль, і на тім бальови був цар. Зайшли хлопчики в той дім та й стоять у коридорі. Як гості розійшлися, міністер заздрів їх там, взяв у кімнату і почав питати:

— Відки ви і хто такі? А вони йому:

— Ми — рибакової дочки сини. Ідем на п’яте царство свого батька шукати.

Міністер каже їм:

— Це і є п’яте царство. У мене дітей нема, то будьте моїми синами. Нагодував він їх, а вони заграли в дудки, і весь дім звеселився.

Уклав їх міністер спати, а рано пішов і сказав цареви:

— У мене велика радість. Я вже маю два сини. Вони так грають на дудочках, що хоч би яка печаль була, то возрадуєтеся.

На ранок пішов цар до міністра і питає хлопчиків:

— Хто ви такі і відки прийшли?

— Ми з п’ятого царства, рибакової дочки сини.

— То ви ж мої сини. Я забираю вас додому. Міністрови було печально, але він нічого не міг зробити.

Синки в царя проживали, на дудочки грали. А та відьма — мачуха дуже не любила їх. Та й до прислуги:

— Як би їх знищити?

І сказала своїй прислузі:

— Напали в печі і положи їх спати на піч. Може, вони попечуться. Та все питай їх: «Чи спите ви, хлопчики, чи не спите?» Як заснуть і не будуть обзиватися, то подуши їх.

Як вони спати лягли, то поклали коло себе й бовтунчика, бо то був бовтунчик з третього яєчка їхньої мами-качечки. Хлопчики спали, а бовтунчик за них все обзивався.

— Ви спите, хлопчики? — питає прислуга. А бовтунчик обзивається:

— Не спимо.

І так його допікає гаряча піч, що він уже доходить. Питає прислуга знов:

— Спите, хлопчики?

А бовтунчик отвічає тихим голосом:

— Нє-е-е ще-е.

Спитала вона третій раз — ніхто не обізвався. Тоді взяла прислуга і подушила хлопчиків.

Прокинувся рано цар, і було йому дуже сумно. Пішов він будити хлопчиків, щоб заграли йому на дудочки і розвеселили його. Та побачив, що хлопчики мертві, а коло них — спечений бовтунчик. Заплакав цар, вбрав на себе найгіршу одежу, обсипав себе попелом і пустився в божу путь, А мачуха каже:

— Чого ти так журишся? Що, нема більше дітей, тілко ці?

Ішов цар дорогою і встрітив чоловіка, старого-престарого. Питає той чоловік царя:

— Куди йдеш? Цар йому каже:

— Дуже в мене велика печаль. Мав я два синочки, і обидва повмирали. А йду я, куди ноги несуть, куди очі ведуть.

— Вертайся додому і ховай своїх синків, — сказав чоловік. — Зроби дві трунці і ховай. Як будеш нести їх у церкву, то йди межи тими трунками. В церкву прилетить птаха. Ти пійми її за крило і тримай, заким я не ввійду в церкву.

Вернувся він, поніс діти в церкву. А тут прилетіла качка і зачала ті діти крильцями обнімати і дзьобиком цілувати. Цар піймив її за крило, аж тут до церкви ввійшов той старенький чоловік. Торкнув качку паличкою, і вона зробилася Наталкою. Торкнув обох хлопчиків — і вони ожили.

Вернувся цар додому з жінкою Наталкою та обома синками і сказав слугам:

— Виведіть два коні, найлуччі, найбистріші. До хвоста їдного коня прив’яжіть мачуху, а до другого — її прислугу. Та й пустіть їх у білий світ.

Як вернулися коні, то з тих двох лиш волос лишився у кінських хвостах. А цар, цариця і їхні діти, може, ще й тепер жиють.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Вашківці, Сокирянського району, Чернівецької області 9 лютого 1979 року Чорна Параска Федорівна (1900)

Золоті рибки і рибакова дочка
Українська народна казка Буковини

Були собі чоловік і жінка, і була у них дочка. Дуже бідно жили вони. Ходив той чоловік ловити рибу, й кликали його Рибаком. Зловить дві рибки, то одну продасть, а другу самі з’їдять. Так вони й жили.

Раз пішов чоловік рибалити, а жінка з дочкою дома сидять і не можуть його дочекатися. І каже мама до дочки:

— Іди подивися, що там таке, що його так довго немає.

Дивиться дочка, а він сидить на березі.

— Що таке, що я не можу піймати й одної рибки? — каже він дочці.

— Ану, закиньте, тату, вудку і на моє щастя, — каже дочка.

Закинув батько три рази вудку і піймав три золотих рибки. Дав він ті рибки дочці й каже:

— Неси додому. Дві продайте, а одну приготуйте собі. Дівчина бігла через річку, рибки хльоснули хвостиками і всі три впали у воду. Дівчина обливається сльозами, ловить їх і не може зловити. А рибки промовляють людським голосом:

— Не плач, іди додому. Що ти схочеш, усе матимеш. Як будеш плакати, буде тобі з очей капати золото, як будеш сміятися, буде тобі з рота падати срібло.

Мама насварила дівчину, що пустила рибок, і почало їй капати з очей золото. Жінка зраділа, зібрала золото, пішла в магазин і накупила різної їжі.

З того вони й розбагатіли. Як захочуть золота, починають сварити дівчину, вона плаче, і золото капає з очей, а вони збирають. І став Рибак найбільшим багачем у селі.

А в тім селі йшов перепис, його робив царський син. Куди йому піти на квартиру? До Рибака, бо Рибак найбагатший. І от царський син проживає у Рибака. Молода дівчина подає йому їсти. Несла вона одного разу тарілку, хтось пожартував, вона засміялася і з рота впало в тарілку срібло. Царський син побачив те. На другий раз він почав її сам смішити, але вона вже не сміялася. А він усе смішив її, смішив, аж поки вона не почала плакати. І замість сліз посипалося золото.

Царський син покликав господаря і почав питатися його, що це таке. І той розказав усе, як було.

Поїхав царський син додому. Цар йому й каже:

— Женися, синку, бо я вже старий. Хочу передати тобі своє царство. Бери собі дочку якогось царя.

— Я краще візьму Рибакову дочку з такого-то села, — сказав син.

Женився він на Рибаковій дочці і дуже любив її. Старий цар помер. Зосталася його жінка, мачуха молодого царя, а вона дуже не любила Наталку, Рибакову дочку.

Та мачуха була чарівниця. Якось вона каже молодому цареві:

— Ми з Наталкою підемо в сад купатися. А ти бери рушницю та постережи нас.

Пішли вони до ставка у саду. Мачуха з Наталкою купаються, а він ходить берегом і стереже. Мачуха каже Наталці:

— Помий мені плечі, а потім я тобі помию.

Як почала мачуха мити Рибакову дочку, то зробила її качкою. Сама ж перекинулася в Наталку і наробила крику, що втопилася мама. Прибігли слуги, пірнають і нічого не можуть знайти. А мачуха говорить до царя:

— Вбий ту качку, най вона тут не плаває.

Він вистрілив, і тільки одна пір’їна полетіла з неї, а сама качка піднялася на крила і полетіла. Він узяв ту пір’їну і носив її з собою, тільки й радості у нього було. І жив він відтоді з мачухою, що перекинулася Наталкою.

А качка полетіла аж на п’яте царство, сіла в траві коло річки і знесла там три яєчка. Висиділа вона з них два качури, а одне яєчко було бовтунчиком. Плавала качечка з двома каченятками, і з’явилися ті три золоті рибки.

— Що ти хочеш, — запитують її, — бути далі качкою, чи Наталкою, як перше?

— Хочу бути Наталкою, — сказала вона.

І стала вона знову жінкою, а з каченят зробилися два хлопчики. Дали їй золоті рибки хустинку: «Махни цією хустинкою, і що тільки схочеш, усе тобі з’явиться».

Хлопчики росли не днями, а хвилинами. Прийшов їм час іти в школу. А школярі почали їх питати:

— Де ваш батько?

— Ваш батько далеко, за п’ять царств звідси.

— Мамо, ми підемо шукати батька, — сказали хлопчики.

— Добре, діти. І нате вам оцю чарівну хустину. Як чого треба буде, то лиш махнете нею — й усе з’явиться.

Так сказала їм мама, і вони пішли у світ. Скільки вони не йшли, а п’ять царств перейшли. І мали вони з собою дві дудочки, подаровані золотими рибками.

А в цей час у тих краях робив міністр баль, на бальові був і цар. Хлопчики зайшли і зупинилися в коридорі. Як гості розійшлися, міністр побачив їх, покликав у дім і почав розпитувати:

— Звідки ви і що тут робите?

Вони почали розповідати, що шукають свого батька, а міністр і каже:

— У мене немає дітей, будьте моїми синами.

Та нагодував їх. Вони заграли в свої дуди, і весь його дім звеселився. Поклав їх міністр спати, а рано пішов і сказав цареві: «У мене велика радість. Я вже маю два сини. І так грають на дудочках, що хоч би яка печаль була, то розвеселишся».

Вранці пішов цар до міністра, і збудили вони хлопчиків. Цар їх питає:

— Хто ви такі і звідки прийшли?

— Ми з п’ятого царства. Рибакової дочки сини. Шукаємо свого батька.

— То ви ж мої сини. Я забираю вас до себе. Жаль було міністрові, але нічого не зробиш.

Синки в царя проживали, на дудочки грали. А царева мачуха дуже не любила їх. Якось каже вона до прислуги:

— Як би їх знищити? Ви напаліть у печі і покладіть їх спати. Як лежатимуть на печі, то все питайте: «Спите вже, хлопчики, чи не спите?» Як заснуть і не будуть обзиватися, то подушіть їх.

Полягали хлопчики спати і поклали коло себе бовтунчика, якого завжди носили з собою, бо то був бовтунчик з третього яєчка їх мами-качечки. Хлопчики спали, а бовтунчик за них обзивався. «Ви спите, хлопчики?» — питає прислуга. А бовтунчик обзивається: «Не спимо». І так його допікає гаряча піч, що він уже доходить. Питає прислуга другий раз: «Спите, хлопчики?» А бовтунчик одвічає тихим голосом: «Ні-і ще-е-е». Спитала вона третій раз — ніхто не обзивається. І прислуга подушила тих хлопчиків.

Коли цар прокинувся рано, було йому важко на душі. Пішов він будити хлопчиків, щоб заграли на дудочки і розвеселили його. І побачив, що хлопчики мертві, а коло них — спечений бовтунчик. Заплакав цар, одяг на себе найгіршу одежу, обсипав себе попелом і пішов у путь.

Ішов цар дорогою і стрінув чоловіка, старого-престарого.

— Куди ти йдеш? А цар йому каже:

— Дуже в мене велика печаль. Мав я два синочки, і обидва повмирали. І я йду, куди ноги несуть, куди очі ведуть.

— Вертайся додому і ховай своїх синків, — сказав чоловік. — Зроби дві трунки і ховай. Як будуть нести їх у церкву, то йди межи тими трунками. У церкву влетить птаха. Ти піймай її за крило і тримай, поки я не ввійду.

Вернувся цар. Понесли мертвих дітей у церкву. А тут прилетіла качка і зачала крильцями ті діти обнімати і дзьобиком їх цілувати. Цар ухопив качку за крило. І якраз тоді до церкви увійшов той старенький чоловік. Він торкнув качку паличкою, і вона зробилася Наталкою, тоді торкнув паличкою обох хлопчиків, і вони ожили.

Вернувся цар додому з жінкою Наталкою і обома синками. І сказав слугам:

— Виведіть два коні, найкращі, найбистріші. До хвоста одного коня прив’яжіть косою мачуху, а до хвоста другого — прислугу. І пустіть їх у білий світ.

Як вернулися коні, то тільки волосся на їхніх хвостах лишилося від двох лихих жінок. А цар і цариця, і діти їхні, може, ще й тепер живуть.

Золоті рибки і Рибакова дочка. Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка. Составитель Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979 403. Записано 9 лютого 1979 року в селі Вашківцях Сокирянського району Чернівецької області від Параски Федорівни Чорної (1901 року народження, вдова, колгоспна пенсіонерка).

Чарівна квітка: Українські народні казки з-над Дністра. Запис, упорядкування, примітки та словник М. А. Зінчука; Художники: Н. В. Кирилова і П. А. Гулін. — Ужгород: Карпати, 1986. — 301 с: іл.