☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Зрада
Українська народна казка Буковини

Були чоловік і жінка, і дуже добре вони жили, Та й договорилися вони: як хто з них умре, то живий має до самої смерти стерегти померлого на кладовищі, бути коло него. І вийшло так, що жінка померла перша. Ходи чоловік на кладовище і стереже жінчину могилу. Узяв з дому самовар, носи продукти, гріє собі на кладовищі чай. І так багато років минуло, що й постарів він на тому кладовищі. Їдного разу приходи до него на кладовище якийсь старий дід.

— Чого ти тут сидиш?

А він розказує дідови, що сторожує коло могили жінки, поки й він не вмре. А дід йому:

— Хочеш бачити свою жінку?

— Як би не хтів бачити?

Зразу відкрився гроб, і жінка воскресла. А діда не стало, лиш чоловік з жінкою лишилися. І жінка така молода, як була колись. Чоловік каже:

— Ти ж давно не їла. Сідай посидь, а я піду назбираю на вогонь та нагрію чаю. Вип’єм чаю і підем додому.

Поки чоловік збирав на вогонь, їхав конем царський син і побачив жінку на кладовищі. А вона була дуже красива. Царів син під’їхав до неї і зразу її сподобав. Та й каже їй:

— Я — царів син, і дуже люблю тебе. Як хочеш, будеш мені за жінку.

Вона погодилася і не сказала йому, що в неї є чоловік. Сіли вони на коня та й поїхали. Приходи чоловік, приноси дрова — жінки нема. Найшов він конячий слід і пішов по тому сліду. Вже розвиднялося. Вийшов він на дорогу і потеряв слід, бо там багато слідів. Назустріч йому йде чоловік, а він його питає;

— Ніхто не їхав дорогою? А той каже:

— Їхав царів син і з ним якась молода жінка. Удвох вони їхали на кони.

— Злодій той царів син! Украв мені жінку! І пустився сам до царя.

Прийшов до царя і добивається, щоб його впустили. Сказали про це цареви, а той каже:

— Пустіть його.

Зайшов він у кімнату, цар питає:

— Що скажеш?

— Що скажу? Ваш син — злодій, він украв у мене жінку.

Цар дуже розсердився. Викликає сина з жінкою і питає цар жінку:

— Це твій чоловік?

— Та нє. Він такий старий, а я — молода. Він бреше. Тоді цар каже синови:

— Бери її і йди. А старому — розстріл за образу мого сина. А чоловік йому:

— Я перший раз у столиці. Дозвольте, щоб я перед смертю походив два дні по столиці, щоб подивився.

— Добре, — каже цар, — іди на два дні. Але щоб через два дні ти був тут.

Походив він два дні по городу, подивився. Випив, що хтів, з’їв, що хтів, бо знав, що вже останні дні йому. Пройшло два дні, і йде він до царя. Та й стрічається з тим дідом, що воскресив його жінку. Дід питає його:

— Куди йдеш?

А старий і розказує все, як було.

—...Розстріляють мене через мою жінку.

Прийшов він до царя, і разом з ним прийшов той дід.

— Ну що, походив, усе побачив? — питає цар.

— Побачив.

— То вже тобі буде розстріл.

А тут зайшов у кімнату й дід. Питає він:

— То де ж твоя жінка?

— Царів син узяв.

— То він злодій, — каже дід. — Де вони обоє?

Цар розсердився і подумав, що й цего на розстріл треба дати, але перше треба показати жінку. Покликав сина.

— Приведи жінку сюди.

Прийшов царів син з жінкою, а дід побачив його та й питає:

— Цей злодій украв у тебе жінку?

— Цей.

— Це твоя жінка?

— Моя.

А тоді питає жінку:

— Це твій чоловік? А вона й каже:

— Де ж це може бути мій чоловік? Він такий старий, а я така молода. Бреше він.

А дід як подув на ню — і стала з неї купа попелу! Цар налякався, щоб не подули й на него, і сидів тихо. А дід каже чоловікови:

— Відкрий вікно. Підмети цей попіл і викинь через вікно надвір, бо ми засмітили цареви хату.

Чоловік змів попіл, викинув його надвір. Та й каже йому дід:

— Іди додому і бери собі другу жінку. Пішов він, оженився і ще довго жив.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Вашківці, Сокирянського району, Чернівецької області 6 квітня 1979 року Скаженюк Дьордій Степанович (1907)