Казка-небилиця
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили дід і баба. І були в їх гиндики. І вони запрягли в гарбу тих гиндиків і поїхали поле орать. А Рябко побіг попереду та заліг хвостом на те їхнє поле. Поїздили, поїздили, не найшли ніде того поля та й вернулись назад. Вернулись, подоїли там ті гиндики, назбирали там сиру і сметани, їхали, їхали, під горою перекинулись. Розсипали там ту сметану й той сир. Пішли взяли граблі, позгрібали, склали на гарбу та й привезли додому.

І якщо нелюбо, то не слухай, та брехать не мішай! Тут сама правда.

Казка-небилиця
Українська народна казка Поділля

Був собі, та не мав собі. Насіяв конопель, а виросли верби. Як став я верби рубати, стали карасі падати. Як я йду, сидить вовк на льоду, як я сів, то їх сім. Як я встав, то їх повно стало. Я бігом додому, зробив з воску возика, з соломи — коника. Сів та й їду. Їду, їду, аж бачу — пожар. Заїжджаю в той пожар. Коник згорів, возик розтопився, а я ось опинився.