☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Калинова сопілка
Українська народна казка Бойківщини

Жили дід і баба. Була в діда дочка і в баби дочка. Дідова дочка роботяща, а бабина — ледаща. Пішли собі дочки в ліс по ягоди. Дідова збирала ягоди, бабина — не збирала. Під вечір тре’ було йти додому. Бабина відобрала у дідової ягоди і зарізала її. Закопала і пішла додому. Дома дідо питається:

— Де моя дочка?

— Вовк із’їв.

На тім місци, де бабина дочка закопала дідову, виросла калина. Одного разу їхали козаки і сіли під ту калину відпочивати. Каже один козак:

— Ой, яка файна калина, я рубаю собі сопілку.

Урубав сопілку і грає, а сопілка говорить:

Ой помале-мале, козаченьку, грай,
Не врази ти моє серденько вкрай.
Мене сестричка з світу згубила,
Ніж у серденько встромила.

Козаки поїхали в село. Дали дідови, аби дідо грав у сопілку. Дідо заграв, а та сопілка говорить:

Ой помале-мале, татусеньку, грай,
Не врази ти моє серденько вкрай.
Мене сестричка з світу згубила,
Ніж у серденько встромила.

Дали сопілку бабі. — Заграй.

Заграла баба, а сопілка говорить:

Ой помале-мале, мамусенько, грай,
Не врази ти моє серденько вкрай.
Мене сестричка з світу згубила,
Ніж у серденько встромила.

Дали сопілку дівчині, аби грала вона. Заграла дівчина, а сопілка каже:

Ой помале-мале, душогубко, грай,
Не врази ти моє серденько вкрай.
Ти мене, сестро, з світу згубила,
Ніж у серденько встромила.

Тоді бабину дочку прив’язали коневи до хвоста, а кінь з нею бігав, і бабина дочка знищилася.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Небилів, Рожнятівського району, Івано-Франківської області 19 липня 1994 року Тичковська Анна Михайлівна (1916 року народження) Вінницька область

Калинова сопілка
Українська народна казка Гуцульщини

Було це дуже давно. Жили собі чоловік і жінка і було в них дві доньки. Одна була дідова донька, а друга бабина. Дідова донька була дуже роботящою і привітною. А бабина донька була грубою і ледащою.

Одного разу дід з бабою зібралися на базар. А в той час на базар треба було йти на три дні, на чотири. І наказують дід з бабою донькам, що мають зробити за той час, поки їх не буде дома. І кажуть вони дідовій доньці:

— Ти підеш нарубаєш дров, розпалиш піч, будеш варити їсти. І будеш прибирати в хаті і обходити корову.

А бабиній доньці сказали, щоб вона сіла і ткала полотно. І на цім вони зібралися й поїхали на базар.

Дідова донька пішла надвір, нарубала дров, зварила їсти — все зробила, як казав дідо. А бабина донька лягла на піч і грілася, і не хотіла вставати і ткати полотно. Дідова донька каже:

— Сестричко, батько з мамою скоро вже приїдуть, пора, щоб ти полотна наткала.

А вона каже:

— Не можу і не хочу. Наткай за мене ти. А вона каже:

— Я би наткала за тебе, але як приїдуть тато з мамою, вони щось привезуть і мені, і тобі. Треба, щоб і ти щось робила.

А вона сказала, що не хоче.

— Наткай ти.

І в них почалася суперечка. Тоді бабина донька взяла ніж і зарубала ним сестричку. Та взяла і поховала її неподалік від хати під калину.

Приїхає дід з бабою з базару, дивляться, в хаті прибрано, а полотно не наткане. І питаються:

— А де сестричка, чому не зустрічає нас? А вона каже:

— Не знаю. Вона пішла в ліс по дрова і не повернулася. Вони пішли до лісу, почали шукати дочку. Блукали-блукали, блукали-блукали і так і не знайшли її. І вернулися додому. Зажурився дідо, поплакав, бо він дуже любив її. Але що вже робити, її нема. І стали вони жити вже втрьох.

Але одного разу ішов молодий хлопець з війська. Вже наставала ніч. Він приліг ночувати під ту калину. І подумав: «Може би, я з цеї гілочки вирізав собі сопілочку». Взяв і вирізав сопілочку. Подув у ню, а вона заграла:

Грай, грай, молодичку,
Попросися на ніч в хату,
Розкажи мамі й тату,
Що зі мною сестричка зробила,
Як під калиною мене молодую
В землю зарила.

Він зразу напудився. Подивився, неподалік стоїть хатка. Він зайшов до теї хатки, привітався і каже:

— Можна я у вас переночую?

А дівка уже відчувала щось і каже татові й мамі:

— Не треба нам на ніч нікого.

Тоді час був важкий, і боялися, як хтось чужий приходив. А дідо каже:

— Та нехай заночує молодий хлопець. Куди він подінеться? Вже ж ніч надворі.

Дали хлопцеви повечеряти. І тоді каже той хлопець:

— Ви знаєте, я з калини вирізав сопілочку і хотів би, щоб ваша донька в цю сопілочку заграла.

А вона сиділа на печі і навіть не хотіла злазити. Але тато з мамою притисли, стягнули її з печі і дали їй грати. Наколи вона заграла в сопілочку, сопілочка заспівала:

Грай, грай, сопілочко,
Душу відкрий, сестричко.
Розкажи мамі й тату,
Як ти ніж у серденько встромила,
Мене з світу згубила.

І батько з мамою зрозуміли, де поділася їхня друга донька. І вони почали в неї розпитувати, як це було. І вона мусіла признатись, і вони її прогнали геть з дому.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Село Старий Косів, Косівського району, Івано-Франківської області 19 листопада 2003 року Крицкалюк Любов Миколаївна (1968 року народження) Вінницька область

Калинова сопілка
Українська народна казка Поділля

Давно жила в селі одна бідна родина: батько, мати й син. Коли син підріс, то пішов по світу щастя-долі шукати. Йшов він, йшов, бачить росте на узліссі кущ калини.

Сів він під ним відпочивати. А калина так ласкаво шепотить гілочками, наче хоче йому щось розповісти. Юнак вирізав з калини сопілку і заграв. Як же він здивувався, коли заговорила сопілка людським голосом:

Ой помалу, помалу, юначе, грай,
Та не врази мого серденька вкрай.
Мене сестриця зі світу згубила,
В моє серденько ніж устромила.

Коли юнак дійшов до села, він розповів людям про дивну пригоду. І вони повідомили йому про ту страшну трагедію, що трапилась тут, де виросла калина.

Бабина донька, заздрячи красі й працелюбності дідової дочки, убила її та закопала в лісі. На місці, де пролилась кров бідної дівчини, виріс кущ калини. Навесні він зацвітав білим цвітом, влітку ховав подорожніх від спеки і дощу, а восени і взимку пломенів червоними кетягами.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

92 (6493). Калинова сопілка. СУС 780. Записано 2009 року. Бойко Марія Микитівна (1943). Вінницька область, Хмільницький район, Філіопіль

Калинова сопілка
Українська народна казка Поділля

Колись давно напали на нашу землю вороги. Забрали у полон багато українського народу. У неволі опинився і маленький хлопчик Іванко. Він дуже тужив за ненькою Україною, хоч і знав, що батька і матір вбили татари. Радувало його лише те, що з рідної землі встиг схопити гілочку якогось куща. Та, коли невільників гнали на чужину, декілька ягідок вилетіло з рук хлопчика.

Надумав він тікати з полону. Вийшов лише за браму в’язниці. Походив, походив. Не знає дороги додому. Переховувався, обдумував свій шлях, але не знав у який бік йому краще піти. Впіймали його вороги, замкнули. У підвалі було холодно і мокро. Дуже йому захотілося додому.

Одного разу приснився йому сон. До нього звертався молодий кущ, який виріс на тому місці, де впала ягода:

— Прийди, Іванку, до мене. Виріж з мене сопілку, і я тобі покажу дорогу до рідної домівки.

Так і зробив хлопчик. Втік він знову, дійшов до калини та й вирізав з неї сопілку.

Іде хлопчик додому. Важка попереду дорогу. Немає вже й сили. Впав. А сопілочка з калини промовляє:

— Вставай, Іванку! Додому пора.

Зібрався з останніми силами хлопчик, підвівся і пішов. Так калинова сопілка допомогла хлопчикові дістатися додому.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

161 (6427). Калинова сопілка. СУС —, новотвір. Записано 2009 року. Андрушко Надія Дмитрівна (1947). Вінницька область, Літинський район, Бірків

Калинова сопілка
Українська народна казка Полтавщини

Жили дід і баба. У діда була дочка і в баби була дочка. Послали їх в ліс по ягоди. Дідова дочка рве та в корзинку складає, а бабина їсть тільки. Нарвали, стали йти додому. По дорозі бабина дочка говорить:

— Давай перепочинемо.

Сіли вони в лісі під калиною. Бабина дочка вбила свою сестру, устромила ніж в сердечко і забрала корзину. Прийшла вона додому з повною корзиною ягід. А дід питає:

— Де ж моя дочка?

— Ще там у лісі осталась, — говорить бабина дочка.

Уже й вечір, а дочки дідової немає. А ввечері їхали чумаки. Бачать, аж росте кущ калини, а під ним горбочок землі. Вони вирізали собі сопілочку з гілочки калини. Стали грати, а сопілочка співає людським голосом:

Ой помалу-малу, чумаченьку, грай,
Та не врази моє серденько вкрай.
Мене сестричка з світу згубила,
Ніж у серденько та й устромила.

Приїхали чумаки до села. Скрізь темно, а в одній хаті світиться. Вирішили вони попроситися переночувати. Постукали. Дід зрадів, думав, що то дочка повернулася. А на порозі чумаки стоять, просяться переночувати.

— Пустіть переночувати, а ми вам щось розкажемо.

Увійшли у хату. Чумак дав дідові сопілку, щоб він заграв. Дід став грати, а сопілка й каже:

Ой помалу-малу, татусечку, грай
Та не врази моє серденько вкрай.
Мене сестричка з світу згубила,
Ніж у серденько та й устромила.

Дід каже:

— Ану дайте сопілку бабі, хай вона заграє.

Стала баба грати, а сопілка каже:

Ой помалу-малу, матусенько, грай,
Та не врази моє серденько вкрай.
Ваша дочка мене з світу згубила,
Ніж у серце та й устромила.

— Ану подайте, — говорить дід, — тій, що на печі сидить.

Взяла бабина дочка сопілку, а вона стала співати:

Ой помалу-малу, сестричко, грай
Та не врази моє серденько вкрай.
Ти ж мене з світу згубила,
Ніж у серденько та й устромила.

Злізла бабина дочка з печі та й розповіла всю правду. Дід вигнав її з дому, в чому була. А чумаків почастував та подякував їм за те, що правду розкрили.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

31(4655). Калинова сопілка. СУС 780. Записав Авраменко Ігор (5 клас) 2008 року. Авраменко Віра Панасівна (1938). Полтавська область, Лохвицький район, Луценки

Калинова сопілка
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили собі брат з сестрою — Іванко з Ганнусею. Були вони сирітками, бо батьки їх давно вмерли. Жили як могли, хазяйнували потихеньку.

Час ішов і стали вони дорослими. Ганнуся виросла дуже гарною дівчиною. Великі сині очі. Коси завтовшки з руку, нижче пояса. Багато хлопців поглядало на неї. Але їй ніхто не подобався.

І ось одного дня їхали селом чумаки, ті, що в Крим за сіллю їздять та й зупинилися в селі. І був серед них гарний хлопець козарлюга, чорнявий. Кучерявий з чорним вусом і чорними очима.

Як побачила його Ганнуся, то так зразу його й полюбила, а він теж не міг на неї надивиться. Полюбили вони одне одного і стали тайно стрічатись.

А брат Ганусі Іван дізнався про це, заманив Петра до лісу та й убив його там. Взнала про це його дівчина, довго і сильно плакала і сказала Івану, що розповість козакам, що він убив Петра. Іван, щоб сховати кінці у воду взяв і убив свою сестру. Одвіз до лісу та й закопав біля дороги.

Ждали-ждали козаки Петра, а його немає, вони й подумали, що мабуть він з Ганнусею десь втекли, щоб бути удвох, та й поїхали собі по сіль до Криму.

А на тому місці, де Іван закопав Ганнусю виріс красивий кущ калини. Весно цвів він білим цвітом, як наречена. А осінню — ряснів червоними китицями, як Ганнусина кров.

Пройшло кілька років. Коли це знов заїхали козаки в село. І побачив один козак гарний кущ калини, та й зрізав з нього гілку і зробив собі сопілку. Гарна вийшла сопілка, та тільки приклав її до уст, як раптом воно заплакала-заспівала Ганнусиним голосом:

Ой помалу-малу, козаченьку грай

Не врази мого серденька вкрай.

Брат мене вбив, з світу згубив

За того козака, що в лісі вбив.

Тут то й узнали козаки де пропав їхній Петро. Взяли сопілку та й пішли до Івана вроді б в гості. Попросили, шоб він їм заграв. Іван, нічого не знаючи, приклав сопілку до вуст, а вона як заплаче Ганнусиним голосом:

Ой помалу-малу, братику грай,

Та не врази мого серденька вкрай

Ти ж мене вбив, з світу згубив

За мого милого Петра, що в лісі убив.

Злякався Іван. Кинув сопілку і признався в усьому.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

238 (7383). Калинова сопілка. СУС 780. Записала Дорошенко Оксана 2009 року. Бова Любов Панасівна (1925). Дніпропетровська область, Межівський район, Миколаївка