Калиточка
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Був собі чоловік та жінка. Була у них пара волів, а у їх сусідів — віз. Ото як прийде неділя, а чи свято яке, то зичать вони одне одному воли та воза, їздять чи на ярмарок, чи у гості. Так і ділились. Ото жінка того чоловіка, чиї воли, раз йому і каже:

— Поведи воли та продай, справимо собі коня та воза, будемо на своєму їздити в місто та до родичів. Бач, сусід свого воза не годує, а нам волів треба годувати.

Чоловік налигав волів та й повів. Веде дорогою, аж ось наздоганяє його чоловік конем.

— Здоров!

— Здоров! — відповів чоловік незнайомцю.

— А куди це воли ведеш?

— Продавать.

— Поміняй мені на коня, — пропонує незнайомий.

— Давай, — погодився чоловік.

Виміняв коня, сів верхи та й їде. Від’їхав недалечко і зустрічає чоловіка, який жене корову.

— Здоров!

— Здоров!

— А куди це ти їдеш?

— Коня продавать.

— Поміняй мені на корову!

— Давай, — знову погодився чоловік на обмін.

Помінявся, веде дорогою корову, аж бачить попереду пасуться свині та вівці. Зговорився він, виміняв корову на свиню, а потім на вівцю та й пішов далі.

Овечка гарна. Але де не візьмись, розлилась велика ріка, а на ній видимо-невидимо гусей. Підійшов він ближче, розбалакавсь з людьми, виміняв вівцю на гуску та й пішов понад річкою. Зайшов у село, стрічає там жінку, а та каже:

— Здоров, чоловіче!

— Здоров!

— А поміняй мені гуску на півня!

— Давай!

Помінялись, аж ось доганяє його чоловік. Питає:

— На продаж?

— Еге!

— А поміняй мені півня на калиточку.

— Давай!

Виміняв на півня калиточку та й поспішає додому. Аж тут тобі ріка розлилась. На березі стоїть перевіз, плату беруть, а в чоловіка ні копієчки. Він і питається:

— А перевезете мене? Дам калиточку.

— Сідай.

Переїхав на другий берег. А там стояла валка чумаків. Як розпитали ж вони його, за що він виміняв калиточку, сміються з нього.

— Що тобі, — кажуть, — жінка вдома за це зробить?

— Аж нічого! «Добре, що хоч сам живий вернувся», — скаже.

Та й побилися чумаки з чоловіком об заклад. Коли скаже жінка так, то чумаки віддадуть двадцять маж хури і з батіжками. Зараз одібрали одного

з-поміж чумаків, послали до чоловікової жінки. Приходить він та й питає ту жінку:

— Здорова була! А що чула за свого чоловіка?

— Здоров! Та нічого не чутно.

— Він воли на коня проміняв.

— От добре, возик недорого коштує, як-небудь зберемось.

— Та й коня проміняв на корову.

— Це ще краще, буде у нас молоко!

— А далі корову проміняв на свиню!

— І то добре, будуть поросята!

— Та й свиню проміняв на вівцю.

— І це добре. Будуть ягнята та вовночка, буде що в мене взимку прясти.

А чоловік далі веде:

— — Та й вівцю проміняв на гуску.

— То і це добре. Будуть і крашаночки, і пір’я.

— То він потім гуску проміняв на півня.

— О, та це ще краще! Півень раненько співатиме та нас до роботи будитиме.

— Та й півня проміняв на калиточку!

— І це добре, будемо, де хто заробить, чи він, а чи я, то все в калиточку складати.

— Та він і калиточку за перевіз віддав.

— Ну, що ж добре, що хоч сам живий та здоровенький вернувся, — такою була відповідь жінки.

Чумаки віддали чоловікові дванадцятеро маж. Повернувся він додому, та не з порожніми руками.

Калиточка
Українська народна казка Полтавщини

Жили собі чоловік та жінка. Мали вони пару волів. Ото як прийде неділя чи праздник, то хто-небудь бере воли та воза і їде чи на ярмарок чи в гості. А віз був сусідський, отак вони й ділилися.

Одного разу жінка того чоловіка, чиї були воли, каже:

— Поведи воли на базар, продай, а купи нам коня та воза. Бо сусід свого воза не годує, а нам волів годувати треба.

Чоловік налигав волів та й пішов. Іде дорогою, аж стрічає його чоловік з конем.

— Здоров!

— Здоров!

— А куди це ти воли ведеш?

— Продавати.

— Поміняй мені на коня.

— Давай.

Виміняв він коня, сів верхи та й їде. Коли це зустрічає чоловіка, який жене корову.

— Здоров!

— Здоров!

— А куди це ти коня ведеш?

— Продавати.

— Поміняй мені на корову.

— Давай.

Поміняв він і веде дорогою. А на полі пасуться свині та вівці. Зговорився він з хазяїном, виміняв корову на свиню, а потім свиню на вівцю. Поспішає додому. А тут де не візьмись річка, а на ній багато гусей. Підійшов ближче, розбалакався з людьми та й виміняв вівцю на гуску. Іде дорогою та й зустрічає жінку з півнем.

— Здоров!

— Здоров!

— Поміняй мені на гуску на півня.

— Давай.

Помінялись. Іде далі, коли це доганяє його якийсь чоловік.

— А куди це ти йдеш?

— Додому.

— Поміняй мені півня на калиточку.

— Давай.

Виміняв чоловік півня на калиточку та й спішить додому. А тут ріка широка розлилася, а на березі сидить дід, який перевозить. А в нього грошей чортма. Та вмовив діда перевезти за калиточку.

Переплили на другий берег, а там стояли чумаки. Як почули, що чоловік проміняв воли до калиточки, сміятися стали.

— Що ж тобі баба вдома зробить?

— Нічого, вона ще й зрадіє, що я сам живий вернувся.

Чумаки засперечалися з чоловіком, що коли його жінка не лаятиме, то вони віддадуть йому дванадцять маж. От приходить чоловік додому з одним чумаком. Чумак заходить до хати та й каже:

— Здоров!

— Здоров!

— А ти не чула про свого старого?

— Не чула.

— Він воли на коня поміняв.

— От і добре. Возик недорого коштує, то якось купимо.

— Так він коня проміняв на корову.

— Ой, добре, буде у нас молоко.

— Та він корову поміняв на свиню.

— Це добре, будуть у нас поросятка.

— А свиню поміняв на вівцю.

— І то добре, будуть у нас ягнята.

— Та вівцю проміняв на гуску.

— От і будуть у нас крашанки та пір’я.

— А гуску проміняв на півня.

— А він нас буде вранці до роботи будити.

— Так і півня проміняв на калиточку.

— От і будемо складати в калиточку гроші.

— А калиточку віддав за перевіз.

— От і добре, що хоч живий лишився.

Нічого чумакові робити було, віддав 12 маж солі.

Калиточка
Українська народна казка Поділля

Був собі бідний хлопець у селі, мати померла, а він продав хату за п’ять рублів. Вийшов за село, дуже плакав, що остався сам. Плакав, плакав і пішов у світ. Але йшов лісом, коли дивиться, стоїть хатина. Нема в хаті нічого, тільки калиточка на стіні висить. Глядь у вікно — йдуть дванадцять розбійників. Він сховався у щілину. От прийшли розбійники, розділись, повмивались та й кажуть:

— Калиточко, накрий стіл!

З’явились заморські напитки і наїдки на столі. Наїлись, напились і кажуть:

— Калиточка, прибери!

Розбійники пішли з хати. Хлопець виліз і каже:

— Калиточко, на стіл!

Наївся, напився і каже:

— Калиточка, прибери!

Калиточка убрала. Тепер забрав калиточку в кишеню і тікати, йде лісом, а проти нього дід. І просить в нього:

— Чи нема в тебе, сину, шматочка хліба?

А хлопець каже

— А що ви мені дасте, діду?

— Дам тобі гарапника, поглушиш, що схочеш, будь-яке хочеш військо.

Погодував хлопець діда, а дід дав йому гарапника. Йде далі. Зустрічає його другий дід, теж просить їсти.

— А що ви мені дасте?

— Дам тобі палицю. Ти скажи: «Палице, рухайсь!» і вона все військо переб’є.

Погодував він цього діда та й пішов собі далі. Йде третій дід, просить кусочка хліба.

— А що ви мені за це дасте? — питає хлопець.

— Дам тобі сокирку, цією сокиркою скільки разів вдариш по пеньочку, в стільки тобі буде поверхів дім.

Погодував юнак і цього, а дід дав йому сокирку. І от йде він лісом, знайшов дуже славне місце в лісі, сподобалось воно йому. Вдарив дванадцять разів по пеньку і зробився дім в дванадцять поверхів.

Він виліз наверх, повісив калиточку на стіні, гарапника, а в кутку поставив палку. Сокирку поставив під ліжко, і сидить собі. Дивиться у вікно, йдуть дванадцять розбійників. Підійшли, дивуються:

— Скільки ми не ходили тут, а не бачили цього дому.

Вилізли наверх, дивляться, хлопець сидить, глядь на стіну, а тут і калиточка їхня висить. Як накинуться на нього з криками:

— То ми стільки ходили голодні через тебе! Ти нашу калиточку украв.

Вирішили, щоб скинути його з дванадцятого поверху. А хлопець каже:

— Я вас нікого не боюсь!

Тріснув гарапником і вони поглухли, а потім крикнув:

— Палице, рухайся!

Перебила палиця всіх, а юнак їх через вікно поскидав.

Пройшло чимало часу, надійшла звістка, що цар сусіднього царства об’явив війну. Цар, якому оголосили війну, пообіцяв, що хто побідить враже військо, тому віддасть півцарства і дочку-красуню за дружину.

Хлопець дав слово цареві, що побідить вороже військо. І тільки вийшло військо на поле бою, хлопець вдарив гарапником — все військо поглухло. А потім крикнув:

— Палице, рухайся!

Перебила палиця все військо. І тоді царева дочка дала йому іменний перстень. Цар поблагословив молодят і стали вони жити-поживати і добра наживати.

Калиточка
Українська народна казка Кіровоградщини

Були собі чоловік та жінка і була у них пара волів. А у їх сусіда — віз. Ото як прийде неділя, то бере хтось із них віз і волів та й їде до церкви. А на наступну неділю — другий, так і ділились. Раз жінка того, чиї воли, каже чоловіку:

— Сусід воза не годує, а волів треба годувати. Поведи їх на базар та продай. Купимо коня та повозку, будемо самі їздить до церкви.

Налигав волів чоловік та й повів на базар. Веде дорогою, а там чоловік коней веде і питає його:

— А куди волів ведеш?

— Продавать.

— Поміняєш мені на коня.

— Згоден

Виміняв коня, сів верхи та й їде. Назустріч йому іде чоловік, веде корову. Та й каже:

— Здоров.

— Поміняй коня на корову.

— Давай.

Іде далі вже з коровою, а там на полі вівці та свині. Поміняв він спочатку корову на вівцю, потім вівцю на свиню. Через деякий час свиню на гуску, потім гуску на півня, а півня на калиточку. Іде далі, а там ріка, а на ній перевіз, ще й плату за нього беруть. А у чоловіка ні копієчки. От і віддав калиточку щоб перевезли. Переїхав на другий берег, а там чумаки. Ті розпитали, куди іде, звідки. Сміються з нього.

— Що тобі жінка зробить за це? — питають.

— А нічого не зробить.

Та й побились об заклад. Коли жінка не накричить, то віддадуть вони йому двадцять возів із волами .Відібрали одного із чумаків, послали до жінки. Той і каже їй.

— Здоров! Чула новину про свого чоловіка?

— Ні не чула.

— Він воли на коня поміняв.

— Добре, віз на одного коня потрібний.

— А коня на корову.

— Ще краще. Буде у нас молоко.

— А корову на вівцю.

— І це добре, будуть ягнята та вовна.

— А вівцю на свиню.

— І то добре, поросята будуть.

— А свиню поміняв на гуску.

— О будуть у нас крашанки і пір’я.

— А гуску на півня.

— Та й це непогано, півень раненько співатиме.

— Та півня на калиточку поміняв.

— І це добре, щось заробимо і туди класти будемо.

— Та й калиточку за перевіз віддав.

— Добре, що хоть сам живий лишився.

Після цього чумаки мусили віддати чоловікові двадцять возів із волами.