☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Кара зрадливій жінці
Українська народна казка Буковини

Були собі чоловік і жінка. Чоловік був май старий, а жінка — молода. До жінки ходи дяк. І хотіла жінка збутися чоловіка. Напитала собі бабку, що чарує. Каже вона їй: — Я даю тобі дев’ять прутчиків. Як він буде спати, то вдар його три рази сплячого і скажи: «Циба!» — і з него зробиться пес.

Так жінка й зробила. Чоловік перекинувся в пса, прив’язала його жінка надворі. Винесе йому що їсти, а він гавкає. Дяк собі ходи до неї й нічого не боїться. Що йому пес зроби?

Доки пес був молодий, жінка давала йому їсти, а коли постарів, то й прогнала. Іде пес полем, здибає вовка. Каже йому вовк:

— Куди йдеш?

— Та прогнали мене від хати, бо старий став. Доводиться пропадати.

А вовк йому:

— Ти знаєш що? Он двоє молодих жнуть жито. В них під кланею лежить дитина.

Пес пішов та й ходи коло тої клані. А чоловік каже:

— Мой, якийсь пес ходи під кланею. Ще налякає нам дитину.

Та й нагнав його. А він пішов і знов ляг під ту кланю. А вовк виходи з соняшника і каже псови:

— Я цю дитину легенько возьму з пелюшками і понесу. А ти бігай навкруг мене і гавкай. Лиш не кусай мене. Я дитину покладу і втечу. А вони за це будуть годувати тебе, як шпака.

Побачили ті люди, що вовк поніс дитину. Кричать, біжать за ним. А пес бігає навкруг вовка та гавкає, та гавкає. Вовк поклав дитину — і в соняшник! А пес ляг коло дитини та й лежить. Прибігають люди, беруть дитину. А до пса підійшли, гладять його.

— Маленький Сивко, маленький Сивко. Нагодували пса і забрали його собі додому.

А та жінка його, та гадина, вчула, що в Івана взяв вовк дитину, а бродячий пес відбив. Прийшла і забирає його додому.

— Ти чого лишив хату та пішов до чужих?

І повела пса. Приводи вона його додому, бере ті дев’ять прутчиків, вдарила його три рази тими прутчиками і зробила з него ворону. Відлетів він, сів собі на дерево та й сидить. Дає жінка їсти курям, а ворона й собі помежи них їсть. Побачила жінка, що ворона від’їдає від курей, зловила її, знов ударила тими дев’ятьма прутчиками і зробила з неї горобця. Горобець не може лигати кукурудзи. А просо є лиш у панів. Зібрав він табір горобців — і до пана на тік. Як намолотять у пана проса та підуть, горобці сідають і їдять. Пан повидів таке і каже наймитови:

— Микай шерсті з конячого хвоста і будемо робити сіть. Зробили сіть, поставили і пішли обідати. Виходя з хати — половилися горобці. І він зловився. Каже пан наймитови:

— Іди вирубай дев’ять прутчиків-їднолітчиків.

Той приніс ті дев’ять прутчиків, пан кладе їх на стіл. Лови горобця за ноги і дає котови в рот голову. А сам тримає за ноги. А тоді тримає за голову, а котови дає в зуби ноги. І так мучи його. Тоді поклав його на підлогу. Взяв ті дев’ять прутчиків, ударив його три рази, і зробив з него чоловіка. І каже йому:

— Що ти хочеш? А чоловік каже:

— Ви мене дуже мучили. А тепер що буде? Жінка зробила з мене пса. Доки я був молодий, сидів у неї. А потому вона зробила з мене ворону і горобця. Тепер не знаю, що буде.

Пан каже:

— На тобі ці дев’ять прутчиків. Прийдеш додому, вони будуть спати на постелі. Він з правого боку, вона з лівого. Вдар його три рази і її три рази і скажи: Тей-горя!» З него зробиться чорний віл, а з неї — корова. Запрягай їх у візок і роби ними. І хто попроси тебе, давай їх на роботу. І давай їм лиш по їдному околотови їсти.

Так він і зробив. Запряг їх і поїхав під ліс орати. Поорав до обіду, випряг їх, дав їм околіт та й ляг собі. А вони ж то не їдять. А люди йдуть з лісу та й питають:

— Чого це ваші воли не їдять?

— Це не корова та віл. Це, — каже, — моя жінка, а це дяк. Вона зробила з мене пса, а як я постарів, то ще й від хати відогнала. А я зробив з них корову й вола і буду ними орати, доки не постаріють. Може, вам треба орати, то я й вам їх дам.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Гвоздівці, Сокирянського району, Чернівецької області 3 березня 1979 року Ґанґал Федір Кирилович (1913 року народження)