Катрусина шафа
Українська народна казка Полтавщини
На Катрусин день народження мама й тато подарували велику нову шафу. Найбільше їх бажання було, щоб донечка росла акуратною, знала місце всім речам і мала куди їх складати. У новій шафі були полички і для книжечок, і для одягу. А старенька шафа дісталася меншому братикові Максиму. Він відвідував дитячий садок, і там його теж навчали порядку й дисципліні. Тому стареньку шафу він прийняв з радістю. Мама кожного тижня перевіряла порядок у дитячих шафах. Навчала, як і куди краще покласти речі.
Якось несподівано мама захворіла, її відправили до лікарні. Дітям було дуже важко без мами, їм доводилося допомагати таткові давати лад домашнім справам. Не було часу у татка дивитись за порядком у дитячих шафах. Катруся так поспішала кожного дня, що й забула про мамину науку. Клала до шафи все, що заважало, і як-небудь. Максимкові перепадало менше справ, тому він і у шафі тримав порядок.
Пройшло три тижні, як мама захворіла. Нарешті, її виписують з лікарні. Діти дуже раділи поверненню мами і хотіли здивувати її чимось хорошим. Швиденько поприбирали в кімнатах, приготували обід і чекали дорогу матусю. Тільки вона з’явилась на порозі, як діти загукали:
— Матусю, як добре, що ви вже здорові. Не хворійте більше ніколи!
Мама поглянула навкруги—скрізь порядок, чисто.
— Молодці, дітки. З вас ростимуть хороші люди, — з радістю і втіхою промовила вона, — ой, а я й забула зазирнути до ваших шафок. Ану мерщій показуйте, який порядок там!
Максимко швиденько відчинив двоє дверцят своєї шафи, і з впевненістю, що мама його похвалить, повідомив:
— У мене гарно. Я все клав так, як мене вчили.
— Молодець, синочку, я рада за тебе.
Катруся трошки принишкла, бо забула навести порядок у шафі і, щоб не засмутити маму, не дуже поспішала відкривати її.
— А ти, Катрусю, чому не відкриваєш своєї шафи? — запитала мама і сама відкрила дверцята. У цю ж мить звідти вивалилася ціла купа одягу, укупі з книжками та іграшками.
— О, Катрусю! А твоя шафа все одно, що погана людина! Зверху ніби й гарна, а всередині всякий непотріб.
Зніяковіла дівчинка, засоромилась і почала плакати. Мама пригорнула донечку і заспокоїла:
— Не плач, дитино. Я ж тебе не б’ю. Ти просто не мала часу, і це легко виправити. Головне, щоб ти розуміла, що не все гарне те, що блищить ззовні. Це стосується і речей, і людей.
— Мамусю! А як можна побачити людину зсередини? Вона ж не відкривається, як шафа?
— Оцінити людину, добра вона чи погана, можна за її вчинками, думками, словами. Якщо ти не прибрала у шафі, то це невелика біда А якщо ти образиш братика, не допоможеш хворому таткові, мамі, бабусі, то рана від образи надовго залишиться у них.
— А ти, матусю, не сердишся, що я не прибрала у шафі?
— Ні. Твої сльози говорять, що ти так більше ніколи не зробиш. Роби завжди так, щоб був порядок і у шафі і у кімнаті, і у відносинах із друзями та старшими людьми. Тоді я ніколи не буду засмучена, а лише здорова і щаслива.