Кирило Кожум’яка
Українська народна казка Полтавщини

Жив-був змій під Києвом. Горе стало у всьому городі, бо кожного дня змієві на вечерю давали люди по черзі з кожного двору молодих хлопців та дівчат.

Дійшла черга до дочки самого князя. А у князя була тільки одна дочка. Не міг витерпіть він такого горя, та ніде діться. А князівна сподобалася змієві, він не став її їсти, а залишив у себе.

От вона побачила, що змій їсти не буде її, прилащилася до нього та й питає:

— Чи є на всьому світі чоловік, щоб тебе подужав?

— Є такий, — каже змій, — живе у Києві, Кирилом звати. Як затопить у хаті, дим аж очі виїдає, а як вийде кожі мочить, то не одну несе, а дванадцять. От кого боюся.

А князівна тим часом сіла і листа батькові пише. Мовляв, так і сяк. Є в Києві чоловік, Кирилом звуть, що він освободить її може.

Отримав батько листа, зрадів і послав до Кирила посланців. Та той і не дивиться на них. Рішив князь молодих послати до Кирила. Та ні молоді, ні старі не зуміли вговорить.

Затужив князь, послав востаннє малих діточок, а ті як почали плакать, вмовлять, так Кирило не видержав і пішов до князя. Розказав князь Кирилові, що робиться, а той каже:

— Дайте мені дванадцять бочок смоли і дванадцять возів конопель.

Обмостився він всім цим і пішов до змія, взявши з собою булаву. Зустрілись із змієм. Почався бій, аж іскри летять. Усе бачили люди на горі. А коли змій упав, казали:

— Оце так Кирило! Оце так Кожум’яка!

Побив Кирило змія, бо той зубами встряг у смолу та коноплі, а Кирило його по голові булавою.

Одвіз Кирило князівну до батька, зажили люди в Києві знову спокійно. А з того часу звуть те місце, де жив Кирило, Кожум’яками.

Кирило Кожум’яка
Українська народна казка Чернігівщини

Жив колись у Києві князь-лицар, а біля Києва був змій. Кожен рік змієві давали молодого парубка чи дівчину. Довелося і князеві віддати свою дочку в дань змієві. А дочка була така хороша, що змій полюбив її і залишив у себе жити.

Одного разу дівчина підлестилася до змія і питає:

— Чи є на світі такий чоловік, щоб тебе подужав?

— Є, — каже змій, — він живе у Києві над Дніпром. Чинить шкури, 12 штук притягне у воду, я вчеплюся за них, він і витягне на берег. Тільки його я й боюся.

Вирішила князівна дати вісточку батькові. Написала листа, згорнула його, прив’язала голубові під крило і полетів він до князя.

Злякався князь, подумав, що змій уже згубив дочку. А потім прочитав листа і пішов до Кирила Кожум’яки просити допомоги. Посилали і старих, і молодих, та він не хотів допомагати. І лише коли малі діти стали плакати, Кожум’яка погодився. Пішов битися до змія. Узяв 12 бочок смоли та 12 возів конопель. Обмотався коноплями, обсмолився смолою, узяв булаву на 10 пудів і пішов. Почали вони битися. Кирило як ударить змія, так той і вгрузне в землю. Набере змій в рот смоли, а Кирило його гуп та гуп, аж земля трясеться. Аж тут почули страшний гуркіт. То змій помер і народ на горах аж руками сплеснув.

А Кирило, вбивши змія, визволив князівну і віддав її батькові. Той не знав, як йому віддячити. З того часу урочище, де Кожум’яка вбив змія, почали звати Кожум’яками.