☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Козина хатка
Українська народна казка Поділля

Жив собі на світі бідний парубок. Не мав він ні рідних, ні домівки, ні латки землі, тож поневірявся по наймах. Надокучило йому на інших працювати. І надумав він піти по світу, пошукати щастя.

Довго йшов парубок полями та луками й нарешті увійшов у ліс. А ліс був прадавній, густий, несходимий. Страшно стало парубкові. І радий би повернути назад, та з дороги збився.

Довго блукав він лісовими нетрями, аж дивиться — перед ним простора галявина, а на галявині якась кумедна, що він досі й не бачив такої, хатка стоїть.

Пішов парубок ближче й очам віри не йме: стіни в хатці зроблено з сиру, димар на ній — з масла, піч розбирати, стіни колупати та в рот шматки запихати. Наївся донесхочу. Підійшов до підвіконня, щоб цукром поласувати, аж чує якийсь тупіт у лісі. Бачить, збіглася на галявину незлічена сила диких кіз. Ще більше злякався парубок і шуг під піч. Коли чує, одна коза, мабуть, найстарша між них, каже:

— Хтось обідрав нашу хатку! Шукайте винуватця!

Обнишпорили кози всі закутки, але парубка не знайшли. Напекли вони млинців, відтопили сиру, масла й полагодили хатку. На ранок знову пішов весь табун у ліс, а одну козу за сторожа лишили. Сидить хлопець під піччю. їсти йому страх як хочеться, та боїться вилізти. А коза лежить проти дверей, оком не зморгне. «Нажену-но я на неї сон», — подумав хлопець і забурмотів:

— Спи, очко! Спи, друге!

От одне око в кози й заплющилось.

— Спи, очко! Спи друге!

Заснула коза. Виліз хлопець з-під печі, наївся млинців з маслом та сиром, навіть кусок підвіконня відкусив і назад шмигнув під піч. Надвечір повернулися кози. Бачать коза-сторожиха спить, а хатку знов пошкоджено. Накинулись вони на сторожиху з рогами. А та плаче:

— Не винна я! На мої очі сон нагнали.

Зібрались кози на галявині у велике коло і стали раду радити. Потім полагодили хатку й лягли спати. Вранці табун знов пішов на пасовище, а за сторожа лишив іншу козу, в якої було вже аж три ока. Тим часом хлопець, не знаючи про це, став присипляти козу тими ж словами, що й минулого разу. А як приспав два ока, то виліз з-під печі і прямцем до сирної стіни. Та тільки відколупав шмат, коза як замекає!

Всі кози почули, прибігли з лісу й ну буцати парубка рогами.

— Кізоньки милі! Кізоньки любі! Не бийте — вік вам служитиму! — почав просити бідолаха.

Кози й пожаліли його.

— Ну, гаразд, каже старша коза, — залишайся в нас жити і будеш нам за пастуха.

Зостався хлопець у козиній хатці. Пас кіз, доїв, доглядав. І роздаровував їх таким же біднякам, як і сам. Відтоді прижилися кози біля людей і стали їм у великій пригоді.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

37 (6365). Козина хатка. СУС —. Записала Д’ячук Інна 2009 року. Дячук Броніслава Федорівна. Вінницька область, Вінниця