☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Коли хрест нести
Українська народна казка Бойківщини

Один чоловік пішов у ліс на полювання. З’явилося йому там розп’яття і зачало до него говорити. Та й каже: — Коли ти хочеш, чоловіче, нести хрест: чи в молодім віку, чи в старім віку? А він відповідає:

— Чого би я його в старім віку ніс? Я краще в молодім буду нести.

— То забирай жінку й діти і їдь за океан.

Узяв він жінку й діти, спакувався і пішов до корабля. А там капітан корабля сподобав собі його жінку і вкрав її у него. Лишився він лише з дітьми. Одному хлопчикови було чотири роки, другому — шість.

Зійшов він з того корабля і з дітьми пішов. І зачали вони воду перебредати, бо тоді лавок не було. Треба було перейти річку. Він переніс чемайдан і одного хлопчика та й вернувся по другого. Там набіг медвідь і вхопив хлопчика, а другого вовк ухопив. Але в лісі пасли пастухи та й у вовка хлопчика відобрали, а другого рубачі відобрали, що ліс рубали. Забрали їх чужі люди і всиновили.

А він пішов до одної бабки і жив там. І був на воєнній службі. А друга держава видала ті державі війну. Він пішов на ту війну і воює. Так минуло вже двадцять років. І попали тоти хлопаки, його сини, в його полк. Він дуже собі сподобав тих хлопців, але не знав, що то його сини. Говорив з ними коло річки, а там старенька жінка пере шмаття. Але не знав він, що та жінка — його жінка.

Говорить він з тими хлопцями та й питає їх, відки вони. А хлопці кажуть, як звуться.

— ...Пам’ятаю, тато наш переносив нас через воду, і мене вхопив медвідь.

— А мене — вовк, — каже другий хлопець.

— То, значить, ви мої сини.

Обнялися вони та й поцілувалися. І каже він:

— Вже одно моє вернулося. А коби ще жінка... Та й говорять вони далі. Один з хлопців і каже:

— Он бідна жінка пере. Тату, ви їй своє шмаття давайте прати. Став він давати їй прати, а одного разу розговорився з нею та й питає:

— Відки ви? Що ви за одна? Вона й розказує:

— Ми з чоловіком і дітьми їхали за море. Я була молода й файна, і мене вкрав капітан корабля. Але скоро той капітан помер, а я бідую, шмаття перу.

Тоді він каже:

— Ну, вже я свій хрест переніс. Вже ми знов усі разом.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Свариічів, Рожнятівського району, Івано-Франківської області 21 жовтня 1994 року Рибчак Розалія Дмитрівна (1921 року народження)