Кривенька качечка
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Був собі дід і баба. Жили вони бідно, дітей не було. І от одного разу дід каже до баби:

— Бабо, ходімо в ліс грибів назбираємо. Баба погодилась. Вони взяли кошика та й пішли в ліс. Ходять по лісу, збирають гриби, аж раптом дід побачив під кущем гніздечко та й гукає до баби:

— Бабо, йди подивися, що я знайшов!

Баба прийшла та й дивиться, а в гнізді сидить качечка. Баба й узяла її. Коли дивиться, а в неї крива ніжка. Забрали її дід з бабою додому. Дід зробив їй гніздо, вимостив, качечку нагодували, напоїли та й зосталася вона жити з ними.

Жила вона з ними довго. Дід з бабою ходили по гриби, а качечка залишалася удома. Та одного разу, як вони прийшли з лісу, бачать, що в хаті прибрано, заметено, їсти наварено. Дід з бабою здивувались. Наступного разу все було так само, коли вони прийшли з лісу. На третій день дід і баба сказали, що йдуть до лісу, а самі сховалися біля їхньої криниці, щоб побачити, хто це все робить. Як дивляться, а із гніздечка вилазить качечка і перетворюється в красиву дівчину. Прибрала, замела в хаті, наварила їсти і перетворилася назад.

І з того часу вона жила з ними, як рідна дочка.

Кривенька качечка
Українська народна казка Полтавщини

Жили собі дід та баба і не було в них дітей. Пішли вони в ліс по гриби чи по ягоди. Ходили-ходили по лісу, збирали гриби, дід підходить до кущика, дивиться, а там сидить качечка. Він взяв ту качечку на руки, а в неї перебита ніжка. Він гукає бабу:

— Бабо, бабо йди сюди, подивися, що я знайшов під кущиком!

Баба підійшла й каже дідові:

— Давай заберемо її додому, вилікуємо та й буде в нас качечка.

Принесли додому, посадили її під піч, звили їй там гніздечко. На другий день дід з бабою повставали та й пішли знову до лісу. Приходять додому, піч натоплена, їсти наварено, пироги напечені. Їх це все здивувало. Баба вийшла з хати, дивиться, а на своєму подвір’ї ходить кума. Вона й пита:

— Кумонько, кумонько, а ви не бачили, хто в нас був?

А та й каже:

— З вашої хати гарна-прегарна дівчина виходила тільки на одну ніжку хромала.

Полягали спати, виспалися і знову пішли в ліс, тільки на цей раз вирішили прослідити. Вийшли, сіли за парканом, аж дивляться, а з хати виходить і справді гарна-прегарна дівчина, тільки пришкандибує на одну ніжку. На плечі коромисло з двома відрами, пішла по воду. Дід з бабою побігли до хати, кинулися до гніздечка і давай викидать гніздо в вогонь. Дівчина повертається до хати. Дивиться — дід з бабою стоять, а гніздо горить. Вона їм і каже.

— Якби ви були цього не зробили, я б вам служила довіку, а тепер я вас покину.

Вибігла на подвір’я, а там летіло стадо качок, вони скинули їй по пір’ячку і кажуть:

— Он де наша іва, он де наша діва, полетіла з нами.

Вона грудкою вдарилася об землю, пір’ячком окуталась і полетіла з ними. А дід з бабою почали сперечатися. Дід каже:

— Це ти, бабо, мене направила, щоб я спалив гніздечко.

Так і залишилися жити самі.

Ось і казочці кінець, а хто слухав-молодець!

Кривенька качечка
Українська народна казка Чернігівщини

Жили собі бездітні дід з бабою. От баба й каже:

— Діду, нам би якусь живу істоту завести, аби не було сумно.

Настала осінь, похолодало. Каже баба до діда:

— Ти б пішов у ліс та назбирав хмизу.

Взяв дід мотузку і пішов. Дійшов до лісу, зав’язав в’язочку, закинув на спину да й іде додому. Ішов, ішов, стомився та й сів. Аж дивиться, а під кущем щось ворушиться. Дід під кущ, а там качечка сіра сидить. Він до неї, на руки взяв, а в неї ніжка перебита. Пожалів дід качечку, взяв з собою додому. А баба зраділа:

— От і є в нашій хаті жива істота. Тепер нам веселіше буде.

Перев’язали качечці тугенько ніжку, зробили кубельце за пічкою, посадили її, годують там та тішаться.

Пішли дід з бабою на город картоплю копати. Цілий день копали. А ввечері прийшли, а в хаті прибрано, вечеря зварена, і вода принесена. Здивувалися старі, а качечка сидить собі в запічку тихенько.

Питають вони в сусідки, хто це порядкує. А сусідка каже, що бачила дівчинку, яка йшла по воду. Гарна така, да кульгає трошки. От дід з бабою вирішили підглядати. Поговорили в хаті про те, що завтра підуть на город, а самі сховалися за хлівом і ждуть, що буде далі.

Аж ось вийшла з хати дівчина з відрами і пішла по воду. Дід з бабою бігом у хату, а там уже й борщ кипить, і прибрано, тільки пір’ячко якесь літає в повітрі. Вони в запічок, а качечки нема. Зрозуміли, що то не качечка, а дівчина. Вирішили кубельце у піч вкинути. Так і зробили.

Аж ось і дівчина зайшла до хати. Поставила відра, дивиться, а її кубельця нема. Заплакала бідна та й каже:

— Не треба було палити мого пір’ячка. Ще трохи і я б завжди була людиною. Мене закляла зла мачуха бути качечкою три роки, три місяці і три дні. Залишилося мені тільки три дні, а ви не змогли витерпіти. Тепер я покину вас, завжди буду качечкою і полечу в теплі краї.

Вишкутильгала з хати і попрямувала до болота. По дорозі знов обросла пір’ячком, змахнула крилами і полетіла. А дід з бабою знову залишилися самі.

Кривенька качечка
Українська народна казка Чернігівщини

Жили були дід і баба і не було в них діток. Жили вони коло лісу. От щоб не сумувати, почали вони ходить у ліс по грибки.

От ходили вони, ходили і помітили, що під кущем живе качечка. Бабі сподобалась качечка, вона діду й каже:

— Давай, діду, заберем, будемо її доглядати і нам розрада буде.

Як порішили, так і зробили. Стали її забирать, аж бачать, а в неї ніжка поламана. Взяли легенько качечку, принесли до хати, зробили їй гніздечко. Обложили його пір’ям, посадили туди, а самі пішли знов у ліс.

Вернулись назад, бачать чистенько поприбирано, юшечка квасоляна зварена. Подивували дід з бабою, а далі повечеряли і полягали спать.

Вранці встали, попорались, взяли корзини і пішли по гриби. Вернулись під вечір втомлені, заходять у хату, а там вже чисто прибрано, вечеря зварена, попрядено, долівка завіхтьована.

Вони тоді по сусідах, до одних, до других, чи не бачили, не чули, хто в них був. А ті кажуть, що бачили і чули, як дівчина якась ходила, поралась, правда трохи кривенька. Стали дід з бабою думать хто б це міг буть, та ніяк не придумають. А тоді баба і каже:

— А давай ми завтра наче збираємося в ліс, а самі сховаємось.

Так і зробили. Сидять вони в схованці і дивляться. Качечка вилізла з гніздечка обтрусила з себе пір’ячко і стала з неї гарна дівчина, тільки кривенька трошки. Почала дівчина поратися. А дід з бабою у хату да прожогом гніздо в піч шусь і вкинули. Зайшла дівчина, дивиться, гніздечка нема. Розплакалась тоді вона і каже:

— Потерпіли б ще три дня і тоді б я вашою до віку була, а тепер спалили мою хатку, піду я від вас.

Старі розплакались просять остатись, а вона не хоче. Вийшла за ворота, сіла на лавочку і сидить. Коли це летить табун качок, побачили вони дівчину і кличуть її з собою. А дівчина і каже:

Як була я у лужку,

Виламала ніжку,

А ви полинули,

Мене покинули!

Коли це другий табунець летить і знов до неї:

— Полетіли з нами.

Вона і їм відмовила. За цими летить ще табун і знов звуть з собою. Погодилась вона летіть з ними, скинули вони по пір’ячку. Дівчина одягла пір’я і полетіла. А дід і баба остались самі віку доживать.