Купецька дочка і заклятий король
Українська народна казка Бойківщини

Багатий купець поїхав за кордони і хотів купити дочкам подарунки. Єдна хтіла мати кульчики, друга перстень, а третя — квітку рожу. Він поїхав і їхав через море. І повидів на морі при березі корабель, а в корабли файні квіти для його дочки Бухтеліни. Приплив він до того корабля, щоби зрізати рожу. Коли її зрізав, потекла кров. А хтось невидимий питає:

— Для кого ти квітку зрізав? Він і каже:

— Для дочки.

То було закляте місце. На морі корабель, а на березі — ліс. Ніц не було видко, тільки ліс. І той голос йому сказав, щоби тота, для якої квітку вирізав, за рік прийшла до него на службу. І має служити в него рік.

Він дуже зажурився, що має віддавати дочку, але, як приїхав додому, дочці про це не сказав. Тільки зажурений ходив. Дочка питає тата:

— Чого ви, тату, такі зажурені? А він їй:

— За ту квітку, дочко, ти маєш іти на рік на службу. Вона каже:

— Не журіться, тату, я піду. Рік пройшов, батько говорить:

— Підем, дочко.

Коли приїхали на той берег, там був великий дім на дванадцять кімнат. У тім лісі. І там на ню вже чекали. Хтось невидимий до них говорив:

— Оставайся, дочко, а тато най від’їжджає. Ти рік будеш у мене служити.

Батько поїхав, а невидимий дух говорить:

— Лягай, дочко, спати, бо ти змучилася.

Там було чисте ліжко, чиста постіль, і вона лягла спати. Коли рано прокинулася, їда вже була готова на столі. Помилася і пішла їсти.

Все було там для неї, що треба. І одіж, щоби зібратися, — все було. Вона не виділа, відки то все бралося, і щось невидиме до неї говорило.

Так було щодень. А коли прийшов Великдень, хтось до неї сказав, щоб вона рано встала, щоб була готова, бо приїде по ню бричка і вона поїде до церкви. Вийшла — чотири коні впряжені стоять і є фірман. Того лісу не було. Ліс десь дівся, а саме військо було. Коли прийшла до церкви, там був священик і много-много людей. Коли скінчилася служба, пішла вона знов до брички й поїхала додому. Приїхала, поїла. І як був ліс, так він знов кругом стояв.

Так вона була так цілий рік. Все для неї було: і їда, і постіль — все. Кінчається рік, вона ся збирає, бо приїде по ню тато. Та й каже до того, що з нею невидимий говорить:

— Ви так для мене старалися, але я не вижу, з ким говорю. А щось до неї говорить:

— Я ся не показую, бо дуже страшний. Ти б ся настрашила, якби мене увиділа.

Вона йому:

— Ні, я вже звикла, й нічого б не настрашилася. Ще два дні, — каже вона, — і кінчається рік. Скоро батько приїде.

Тоді він показався їй. А він дуже страшний, оброслий був, як медвідь. І на лиці був волос. Вона каже: щоби був зразу показався, то вона була б знала, з ким говорить.

За два дни приїхав батько, і вона вже збирається їхати додому. Хотіла відклонитися тому, що ходив коло неї. Він показався, такий страшний, і вона його поцілувала, а той кожух з него впав. Він і каже:

— Ти своїм поцілунком велике закляття відкупила.

Вона вийшла надвір подивитися, а там війська повно, а лісу вже не було. Він їй:

— Ти вже додому не поїдеш. Хай і батько остається тут. А ти вже будеш королевою.

І вона осталася там жити. А то був заклятий король, і замок заклятий, і військо закляте. А вона своїм поцілунком усе визволила.