Кінська голова Українська народна казка Бойківщини
Були дід і баба і мали по доньці. Мачуха збиткувалася над дідовою дівочкою. Все заставляла її робити, а свою доньку не заставляла. Виправила вона дідову доньку у ліс за дровами. Пішла дівочка в ліс, найшла там хату і зайшла до неї. Хотіла поплакати, щоб ніхто не чув її біду. Плаче вона, а тут котиться кінська голова і каже дівочці:
— Пересади мене через поріг.
Вона взяла й пересадила. Каже кінська голова дівчині:
— Подивись мені у вухо.
Вона подивилася й побачила там золоту карету і коні. Каже кінська голова:
— Подивись мені в голову.
Дівочка подивилася і побачила там всякий одяг. Голова її всім тим обдарувала, і дівчина поїхала додому — вбрана і багата.
Як мачуха то все побачила, як увиділа, що вона приїхала така загата, виправила в ліс і свою дочку. Зайшла та дівчина в лісі до хатини, аж тут котиться до хати кінська голова і каже:
— Пересади мене через поріг. А вона їй:
— Перекотися сама.
Кінська голова перекотилась і каже:
— Подивися мені в вухо.
Вона не схотіла дивитися, і голова нічого їй не дала. Дівчина з чим прийшла, з тим пішла. І дідова дочка стала багата, а бабина — бідна.
Кінська голова Українська народна казка про тварин
У полі лежала кінська голова. Біжить раз мишка-норишка та й питає:
— Палато-палатонько! Хто в палаті живе?
Ніхто не відгукнеться. Почала мишка в тій палаті жити-проживати.
Прискакала жабонька-кваконька:
— Палато-палатонько! Хто в палаті живе?
— Я, мишка-норишка! А ти хто?
— А я жабонька-кваконька!
— Ходи ж зі мною жити!
І стали вони жити собі в кінській голові. Надбіг куций зайчик:
— Палато-палатонько! Хто в палаті живе?
— Мишка-норишка і жабонька-кваконька! А ти хто?
— А я на-горі-підскакун!
— Ходи до нас!
І зажили вони всі троє. Аж надбігає хитрий лис:
— Палато-палатонько! Хто в палаті живе?
— Мишка-норишка, жабонька-кваконька і на-горі-підскакун! А ти хто такий?
— А я лис-курижерун!
— Ходи до нас!
І зажили вони четверо разом. Вкінці надійшов медвідь та як зареве:
— Палато-палатище! Хто в палаті живе?
— Мишка-норишка, жабонька-кваконька, на-горі-підскакун і лис-курижерун! А ти хто такий?
— А я всіх-вас-давун!
Медвідь сів на кінську голову і роздавив усіх, що були під нею.
Кінська голова Українська народна казка Бойківщини
Були дідо і баба. Дідо мав дочку і баба мала дочку. Ну та й баба каже до діда:
— Діду, твоя дівка нічого не робить, та виведи її десь у найми, най вона йде служити.
Дідо каже:
— То спечи їй хоть якесь паленятко. Та й я її виведу. Та най вона йде в найми.
А баба що робить? Взяла водички, взяла попелу і зробила їй паленятко. Та дала фляшку з водичкою, та й каже:
— Іди в найми.
Дідусь запалав, дочку попід руку та й пішли обоє.
Ідуть вони, ідуть та й зайшли у ліс. Вона каже:
— Татку, я хочу їсти.
Дідо каже:
— Та що, дитинко, маєш, та й то їдж.
Вона розломила паленятко, а до неї повно пташок прилетіло. А вона то паленятко кришить, а в покришку водички налляла та й пташки кормить. І вони їли, і добре їм то було.
Та й пішли дідо з дочкою далі і зайшли в глибокий ліс. Уже вечір. Дивляться, в лісі хатина. У віконці блищить світло. Іде тато до тої хатини. Зайшов, а там нікого нема. Тоді він завів у хатину дівчину, висадив її на пічку та й каже:
— Дитинко, я іду та нарубаю тобі трохи дров. Та розкладу вогню, та й погрієшся.
Вона каже:
— Та йдіть, татку.
Пішов він у ліс, узяв собі якусь ковбицю, узяв від пояса ремінь, прив’язав ту ковбицю до смерічки.вітер подує, а ковбиця до смерічки траух-траух. А вона говорить сама до себе: «Мій татко дрова рубає». Та й рубав, рубав, та й вона того татка не діждалася. Він давно пішов додому.
Чує вона, щось у дворі стукає:
— Отвори!
Вона встала, отворила, дивиться, а там кінська голова.
— Пересади мене через поріг.
Вона пересадила її через поріг.
— Постав мене за столик.
Поставила вона її за столик. Кінська голова попоїла і каже:
— Поклади мене спати.
Вона перенесла її, поклала, файно повкривала. І лягла сама.
А на ранок кінська голова каже:
— Ти будеш у мене служити?
— Буду, пані. А що я буду робити?
— Та що тобі скажу, то й будеш робити. Навари чиру. Тут маєш корито. Насип того чиру в корито, най простигне. Коли простигне, попробуй пальцем. Як не буде гаряче, то свисни три рази. І аби-сь нічого не боялася. То буде лізти, не бійся, нічого тобі не буде. Що лиш на світі є, усе буде лізти їсти.
Вона то файно зробила і, як той чир файно простиг, свиснула три рази. І позліталася, яка де птиця була, і позлазилися, яка лиш хопта на світі була. І все їсть. Попоїло і пішло геть.
Приходить вона до хати, а кінська голова каже:
— Подивися мені в праве вухо.
Вона подивилася в праве вухо, а кінська голова питає:
Що там є?
— Платочок висить із вуха.
— Тягни його.
Вона потягла, а відтам посипалося золото і різні цінні речі. Кінська голова говорить так:
— Ти знаєш, що вже один рік твоєї служби пройшов?
А дівчина каже:
— Ні, не знаю я.
— У мене одна година — то рік. І я плачу тобі за твою службу. Що випало з мого вуха, то все твоє.
Вона то все зібрала, а кінська голова каже:
— Чим ти його потягнеш? Я тобі дам песика й візочок. І песик потягне візочок до тебе додому.
І сказала їй на прощання кінська голова:
— Би-сь тото не розпаковувала. Аж тоді розпакуєш, як трафиться тобі файний молодець і будеш віддаватися, тоді розпакуєш і знайдеш там все, що буде потрібно тобі і твому чоловікови.
Дівчина подякувала і песик скоро затягнув візок додому. Тато побачив її і втішився, вибіг, стрінув її і поміг їй занести все до хати. А баба каже:
— Ти знаєш що, дідусю? Може би, ти й мою дочку туди відвів, щоби вона зарібки якісь принесла? А то вона сидить дома і нічого не має.
А він каже:
— Та най буде, я відведу.
Баба наладила свої дочці сиру, наварила яєчок, молочка дала. Та йц виправила її в путь. І повів її дідусь на то саме місце, де та сирітка, його дочка, була. А вона каже:
— Тату, я вже їсти хочу.
— Та бери, що мама зладила, та й їж.
Вона то все файно розпакувала, сіла, попоїла. Прилітають пташки. Хотять їсти, а вона їх відганяє, не дає нічого. І пташки повідлітали. Дід завів її в ту хатину і сказав, що йде рубати дрова. Та й прив’язав ковбицю до смереки. Та й вітер подує і семерку хитає, а ковбиця в смереку стукає. А дівчина каже:
— Старий дрова рубає та й ‘го довго нема.
А він додому пішов. Дівчина сидить у хаті. А кінська голова прийшла та й стукає в двері. Дівчина відчинила, а кінська голова каже:
— О, — каже, — кінський лоб — невеликий пан, най перелізе за стіл сам.
Не хотіла вона кінської голови послухати.
Встають вони рано, та й говорить дівчина:
— Що я буду у вас робити?
— що тобі скажу, то й будеш робити. Навари чиру і, як він простигне, насип у корито і свисни три рази в палець. І все до тебе прилетить і прилізе. І буде їсти, і би-сь не боялася нічого.
Що вона робить? Наварила чиру, висипала в корито та й зразу свиснула три рази в палець. І все, що було на світі, позліталося й позлазилося до неї. І все почало їсти, попеклося і поздихало. Нема нічого.
Приходить кінська голова та й каже:
— Що ж ти наробила? Подивися мені в вухо. Ти знаєш, що вже рік минув, як ти в мене служиш?
— Ні, не знаю.
— То дивися в вухо. Що там є?
— Тут нема, — каже, — нічого, хіба платок висить з вуха.
— Тягни його.
Вона потягнула, а відтам повискакували чортики, взяли її в танець і розбринзили.
Та й чекає баба дочки, а дочки. Іде вона дочки глядати. Приходить ід’тій хаті, а чортик виходить та й каже:
— Чого ти, бабусько, оглядаєш?
— Та свої дочки глядаю.
А чортик їй каже:
— Дідова дочка, як панночка, а твою дочку дідько взяв.
Та на тім кінець.
Кінська голова Українська народна казка Чернігівщини
Жила собі сім’я, а в ній були чоловік, жінка, його дочка і її дочка. Мачуха не любила чоловікову дочку і загадала йому одвезти дівчину в ліс.
Довго чоловік не погоджувався, але побоювався злої жінки та й каже до дочки:
— Сідай на сані, поїдемо в ліс по дрова.
Дочка погодилась. Приїхали вони в ліс, а там була хатка лісникова пуста. Батько сказав їй піч затопити і їсти зварити. А сам пішов в ліс, прив’язав дощечку до дерева, вона від вітру стукала, а дочка думала, що то батько дрова рубає. А він давно додому поїхав.
От зварила вона їсти, стала батька гукати. Побачила, що сама в лісі, заплакала гірко та й зайшла до хати. Насувалася ніч, страшно їй було самій. Коли це стукає хтось у двері. Дівчинка зраділа, думала, що то батько приїхав за нею. Аж на порозі з’явилася кінська голова. Та й промовляє до неї людським голосом:
— Дівчино, дівчино, пересади мене через поріг!
Дівчина й пересадила.
— Дівчино, дівчино, насип мені вечеряти.
Вона й насипала.
— Дівчино, дівчино, постели мені ліжко.
Дівчина постелила. Кінська голова й каже:
— За твою доброту я тобі віддячу.
А вранці кінська голова зникла, а на порозі стояв молодий красень і сані з різними пожитками. Забрав юнак дівчину і поїхали до її батька. Приїхали, вона й розказала про все, що сталося. Заплакав батько, благословив дітей, вони й побралися.
А мачуха ніяк не заспокоїться. Каже вона чоловікові:
— Одвези й мою дочку в ліс та й зроби все так, як зробив з своєю.
А як випроводжала з дому, то і їжі надавала, й одягу теплого. Приїхав чоловік до лісу, залишив її в хатині, а сам поїхав.
Настав вечір. Дочекалася мачушина дочка того часу, коли хтось постукав у двері. Відкрила, а там кінська голова. Каже до дівчини:
— Дівчино, дівчино, пересади мене через поріг!
— Невелика баришня, й сама перелізеш.
— Дівчино, дівчино, насип мені вечеряти.
— Невелика баришня, й сама насиплеш.
— Дівчино, дівчино, постели мені ліжко.
— Невелика баришня, й сама постелиш.
Зробила все сама кінська голова та тільки з тих пір про мачушину дочку ніхто нічого не чув.