Лисичка, тиковка, скрипка та капкан Українська народна казка про тварин
Їхав чоловік дорогою та й загубив тиковку. Лежить вона проти вітру та й гуде. Аж біжить лисичка. «Бач, — каже, — реве, хоче ще злякати! От я тебе утоплю!»
Ухватила її за мотузочку, почепила на шию і подалась до річки. Стала тиковку топити, а та набирається води та булькотить. «Іч, — каже, — ще і проситься! І не просись, бо не пустю!»
От як тиковка вже набралась, та й лисичку тягне у воду. «Бач, яка, — каже. — То просилась, а це шуткує. Пусти-бо!» Всилу вона од неї вирвалась.
От біжить, аж лежить на дорозі скрипка та на вітрі і гуде потихеньку. «Бач, — каже лисичка, — ангельський голосок, так чортова думка». Та й обмина її. Біжить далі; аж чоловік капкани розставив. «Бач, — каже, — які хитрощі-мудрощі! Хіба вже на їх і... не можна?» Тільки сіла, а капкан її за хвіст. «Бач, яке, — каже, — ще й держе!»
Аж ось до тих капканів і хазяїн іде. «Дивись, ще, може, і бить буде!»
А той чоловік узяв її та й забрав.
Лисичка, тиковка, скрипка та капкан Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Їхав чоловік дорогою та й загубив тиковку. Лежить вона проти вітру та й гуде. Аж біжить лисичка.
— Бач, — каже, — реве, хоче ще злякати! От я тебе утоплю.
Ухватила її за мотузочку, почепила на шию і подалась до річки. Стала тиковку топити, а та набирається води та булькотить.
— Іч, — каже, — ще й проситься! І не просись, бо не пущу!
От як тиковка води вже набралась та й лисичку тягне в воду.
— Бач, яка, — каже, — то просилась, а це шуткує. Пусти-бо.
Насилу вона од неї вирвалась. От біжить, аж лежить на дорозі скрипка та на вітрі гуде потихеньку.
— Бач, — говорить лисичка, — ангельський голосок, так чортова думка.
Та й обминає її. Біжить далі, аж чоловік капкани розставив.
— Бач, — говорить, — які хитрощі-мудрощі! Хіба вже на їх і сісти не можна?