☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Лісник і його син
Українська народна казка Буковини

Жив собі лісник, та не мав дітей. Одного разу пішов він у ліс і побачив на дубі великого орла. Підняв рушницю, націлився, щоб того орла вбити. А орел злетів йому на плечі і говорить: — Неси мене в лісову хатину, бо я не годен летіти. І сказав, куди нести. Приніс його лісник у ту хатину, а орел каже:

— Будеш мене тут годувати дванадцять літ, а за це дістанеш велику нагороду.

Годував лісник орла цілих дванадцять літ. Тоді орел каже йому:

— Сідай на мене, я повезу тебе до своїх братів за нагородою. Прилетіли вони, орел каже йому:

— Іди до моїх братів і скажи, щоб вони дали тобі те, що в них лежить за дверима.

Пішов лісник до найстаршого брата-орла, а той йому:

— Хоч я не бачив свого брата дванадцять літ, але того, що в мене за дверима, не дам.

Пішов лісник до другого орла, і до третього, і до четвертого — ніхто не давав. Так він пройшов усіх братів. Але шостий, найменший брат, дав йому те, що в него за дверима лежало. Це була маленька скринька. І сказав йому найменший брат-орел:

Щоб ти цю скриньку по дорозі не відкривав. Аж тоді, як прийдеш додому, можеш відкрити й подивитися.

Пішов лісник до того орла, якого дванадцять літ годував, а він каже:

— Сідай на мене, я понесу тебе на те місце, з якого ти мене колись узяв.

Сів він на орла і прилетів аж до того дуба, на якому колись сидів орел. Попрощався з ним орел і полетів, а лісник пішов додому. І захотів напівдорозі подивитися у свою скриньку: дуже цікаво йому було знати, що там є. Узяв він ключик, відчинив, а звідти вийшли шість хлопчиків і побігли полем. Незадовго приносять вони по мішку грошей. Лісник здивовано подивився і каже хлопчикам:

— Якби це було дома, то було б інакше, а в дорозі що я з такими грішми зроблю?

А хлопчики йому:

— Ми можемо зробити так, що ці гроші будуть у тебе дома. Але розпишися, що ти віддаси нам те, що в тебе є дома, а ти про него ще не знаєш.

Він погодився, але не було чим розписатися. Тоді хлопчики розрізали йому палець на руці, і він розписався кров’ю. Зайшли хлопчики з грішми в ту скриньку, він знов закрив їх та й пішов зі скринькою додому.

Приходить, а назустріч вибігає його дванадцятирічний син. Коли лісник ішов з дому, то не знав, що його жінка буде мати дитину. А тепер він уже виріс, і говорить лісникові:

— Тату, ти так полюбив гроші, що продав мене.

Тато обняв сина, почав плакати, але нічого вже змінити не міг. Три дні побули вони разом, а тоді син каже:

— Тату, я мушу йти.

Пішов син і зайшов у далекий ліс. Там була долина. На тій долині побачив велику керницю. Заглянув у керницю — там купаються три дівчинки, а коло керниці стоять їхні крила. Він узяв одно крило і заховався з ним. Дві дівчинки вийшли, одягли голубині крила і полетіли, а одна зосталася. І промовила:

— Як узяв крило старий чоловік, буде отцем моїм, як стара жінка — матір’ю моєю, як чоловік середніх років, буде братом моїм, як дівчина — буде сестрою моєю, а як юнак — мужем моїм.

Тоді він вийшов і віддав їй крило. Вона причепила собі крила, щось крикнула і зразу перекинулася на змія. Та й каже:

— Сідай на мене, полетимо до мого отця.

Прилетіли вони до її отця, а то був дванадцятиголовий змій. Каже змій:

— Будеш служити в мене дванадцять літ.

Прослужив хлопець у змія дванадцять літ: щодня прислуговував йому, подавав їсти. Коли закінчився строк, сказав хлопцеви дванадцятиголовий змій:

— А тепер я відвезу тебе назад до тої керниці. Приготуй мені в путь дванадцять бочок м’яса та дванадцять бочок води. Коли поверну до тебе крайню ліву голову, даси мені води, а коли крайню праву, даси м’яса.

Полетіли вони, і він так робив, як казав змій. Довго летіли, вже долітали до тої долини, де була керниця, як не вистачило м’яса. Змій каже:

— Якщо немає м’яса, то в мене немає сили. Мушу кинути тебе тут з висоти.

Тоді хлопець взяв ніж, відрізав собі частину стегна і подав змійови. Змій проковтнув м’ясо, і дуже воно йому було смачне. Прилетіли на лісову долину коло керниці, а змій питає:

— Звідки було те смачне м’ясо, що ти дав мені останній раз? Хлопець показав йому рану на стегні. Тоді змій плюнув, і стегно стало ціле. Коли вони розставалися, змій сказав:

— Як тобі буде трудно, прийди на це місце, подивись у цю керницю і все буде гаразд.

Попрощалися вони і розійшлися.

Приходить хлопець додому, з великою радістю стрічається з отцем, матір’ю. І добре вони зажили. Мали багато грошей і всякого добра доста, але чогось сумно було хлопцеви, важко на серці. І прийшов такий день, коли йому стало зовсім трудно. Тоді згадав він слова змія, пішов до тої керниці і заглянув у ню. Вийшла з керниці красуня-дівчина та й каже:

— Пам’ятаєш, як я обіцяла бути тобі дружиною? Я чекала, поки ти прийдеш за мною. Тепер ми ніколи не розлучимося.

Повернувся він з жінкою до своїх батьків, і добре їм жилося багато літ.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Владична, Хотинського району, Чернівецької області 5 липня 1983 року Дорус Андрій Федосійович (1932)

Лісник і його син
Українська народна казка Буковини

Жив собі лісник. Він не мав дітей. Одного разу пішов він у ліс і побачив на дубі великого орла. Лісник підняв рушницю, націлився, щоб того орла вбити. А орел злетів йому на плечі і говорить: «Неси мене в лісову хатину, бо я не годен летіти». І сказав орел, куди нести. Приніс його лісник у ту хатину, а орел каже: «Будеш мене тут годувати дванадцять літ. І за це дістанеш велику нагороду».

Годував лісник орла цілих дванадцять літ. Тоді орел сказав йому: «Сідай на мене, я повезу тебе до своїх братів за нагородою. Прилетіли вони туди, орел каже йому: «Іди до моїх братів і скажи, щоб вони дали тобі те, що в них лежить за дверима».

Пішов лісник до найстаршого брата-орла, а той каже: «Хоч я не бачив свого брата дванадцять літ, але того, що в мене за дверима, не дам». Пішов лісник до другого орла, і до третього, і до четвертого — ніхто не давав. Так він пройшов усіх братів. Аж шостий, найменший брат, дав йому те, що в нього за дверима лежало. Це була маленька скринька. І сказав йому найменший брат-орел: «Щоб ти цю скриньку по дорозі не відкривав. Аж тоді, як прийдеш додому, можеш відкрити і подивитися».

Пішов лісник до того орла, якого дванадцять літ годував, а орел каже: «Сідай на мене, я понесу тебе на те місце, де ти мене колись узяв». Сів він на орла і прилетів на ньому аж до того дуба, на якому сидів колись орел. Попрощався з ним орел і полетів, а лісник пішов додому. І напівдорозі захотів подивитися у свою скриньку. Дуже цікаво було йому знати, що там є. Узяв він ключик, відчинив, звідти вийшли шість хлопчиків і побігли полем. Незадовго приносять вони по мішку грошей. Лісник здивовано подивився і каже хлопчикам: «Якби це дома, то було б інакше, а на дорозі що я з такими грішми зроблю?» А хлопчики кажуть: «Ми можемо зробити так, що ці гроші будуть у тебе дома. Але розпишися, що віддаси нам те, що в тебе є дома, а ти про нього ще не знаєш». Він погодився. Але не було чим розписатися. Тоді хлопчики розрізали йому палець на руці і він розписався кров’ю.

Зайшли хлопчики з грішми в ту скриньку, і він знов закрив їх та й пішов зі скринькою додому. Приходить, а назустріч вибігає його дванадцятирічний син. Коли лісник ішов з дому, то не знав, що його жінка буде мати дитину. А тепер хлопець уже виріс. І говорить йому син: «Тату, ти так полюбив гроші, що продав мене». Тато обняв сина, почав плакати, але нічого змінити вже не міг.

Три дні побули вони разом. А тоді син сказав: «Тату, я мушу йти».

Пішов син і зайшов у далекий ліс. Там була долина. На тій долині він побачив велику керницю. Заглянув у керницю, а там купаються три дівчинки. А коло керниці стоять їхні крила. Він узяв одне крило і заховався з ним. Дві дівчинки вийшли, одягли голубині крила і полетіли, а одна зосталася. І промовила дівчинка: «Як узяв крило старий чоловік, то буде отцем моїм, як стара жінка — матір’ю моєю, як дівчина — буде сестрою моєю, як чоловік середніх років — буде братом моїм, а як юнак — мужем моїм». Тоді він вийшов і віддав їй крило. Вона причепила собі крила, щось крикнула і зразу перекинулася на змія. І сказав той змій: «Сідай на мене, полетимо до мого отця».

Прилетіли вони до її отця, а то був дванадцятиголовий змій. І сказав той змій: «Будеш служити в мене дванадцять літ».

Прослужив хлопець у змія дванадцять літ. І щодня прислуговував йому, давав їсти. Коли закінчився строк, сказав хлопцеві дванадцятиголовий змій: «А тепер и відвезу тебе назад до тої керниці. Приготуй мені в путь дванадцять бочок м’яса і дванадцять бочок води. Коли я поверну до тебе крайню ліву голову, даси мені води, а коли крайню праву, даси м’яса.

Полетіли вони, і він так робив, як казав змій. Довго летіли, і вже долітали до тої долини, де була керниця, як не вистачило м’яса. Змій каже: «Якщо немає м’яса, то в мене нема сили. Мушу кинути тебе тут з висоти». Тоді хлопець узяв ніж, відрізав собі частину стегна і подав змійові. Змій проковтнув м’ясо, і дуже воно було йому смачне. Прилетіли вони на лісову долину коло керниці. Змій спитав: «Звідки було те смачне м’ясо, що ти мені дав останній раз?» І хлопець показав йому рану на стегні. Тоді змій плюнув, і стегно стало ціле.

Коли вони розставалися, змій сказав: «Як тобі буде трудно, прийди на це місце, подивись у цю керницю і все буде гаразд». Попрощалися вони і розійшлись.

Приходить хлопець додому, з великою радістю стрічається з отцем, матір’ю. І добре вони зажили. Мали багато грошей і всякого добра доста, але чогось сумно було хлопцеві, важко на серці. І прийшов такий день, коли йому стало зовсім трудно. Тоді згадав він слова змія, пішов до тої керниці і заглянув у неї. Вийшла з керниці красуня-дівчина і сказала: «Пам’ятаєш, як я обіцяла бути тобі дружиною? Я чекала, поки ти прийдеш за мною. Тепер ми ніколи не розлучимося».

Повернувся він із жінкою до своїх батьків, і добре їм жилося багато літ.

Лісник і його син. Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка. Составитель Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979 313В + Невказані сюжети. Записано 5 липня 1983 року в селі Владичній Хотинського району Чернівецької області від Андрія Федосійовича Доруса (1932 року народження, освіта — 5 класи, колгоспник).

Чарівна квітка: Українські народні казки з-над Дністра. Запис, упорядкування, примітки та словник М. А. Зінчука; Художники: Н. В. Кирилова і П. А. Гулін. — Ужгород: Карпати, 1986. — 301 с: іл.

47 (4180). Лісник і його син. СУС — 811*. Записав Носач Т. Б. 2008 року. Маленька Горпина Григорівна (1927). Чернігівська область, Бобровицький район, Макарівка