Майка
Українська народна казка Бойківщини

Це було дуже давно, не за нашої пам’яти. Навіть наші діди не пам’ятають того, але розказують, що таке було. Один пастух щороку ходив у полонини, в гори, з вівцями. А в той час строго заборонялося дівчатам і жінкам підходити в полонини. Коли він пас вівці, до него підійшла красива молода дівчина. Каже він до неї:

— Як ти могла сюди зайти, як жінкам і дівчатам у нас строго забороняється заходити на полонини?

А вона йому:

— Я не сільська дівчина, я — лісова пані, майка. Якщо хочеш — буду до тебе приходити, аби тобі не було скучно.

Він погодився, і приходила вона кожного вечора до дванадцятої години. А по півночі відходила від него геть.

Коли закінчилося літо і він зібрався іти з вівцями додому, вона прийшла до него і говорить:

— Забери мене з собою, я буду тобі за жінку.

Але він боявся брати її з собою, бо не знав, що будуть казати йому батьки. Прийшов він додому з вівцями і розказав про неї своїм батькам. А батьки розказали священикови. А той каже:

— Якщо сама погоджується жити з ним, то, значить, вона — майка, Боже сотворіння, і він може брати її собі за жінку.

На другу весну зібрався іти з вівцями в полонину. Приходить, а на полонині дівчата-майки танцюють і співають Божі пісні. Перебув він там ціле літо, і вона приходила до него щовечора в колибу: все йому розказувала, все пояснювала, і знов сказала, що погоджується бути йому за жінку. Але ж він був простий сільський хлопець і боявся з нею зв’язуватися. Коли восени йшов додому на зимівлю, вона прийшла з майками і провожала його, аж поки не вийшли з лісу.

Він прийшов додому і розказав то все старим людям. Вони пояснили йому, що майки — то погублені душі. Їх погубили, коди вони були ще малими дітьми, ще новонародженими, і вони щасливі. Жити де-небудь не можуть, лиш на святім місци.

Коли прийшла третя весна, він збирається йти з вівцями на полонину, а батько й мати йому кажуть:

— Якщо вона тобі сподобалась і ти хочеш з нею жити, то запитайся, чи вона піде, та забереш її додому.

Коли він прийшов з вівцями на полонину, побачив велике коло дівчат у білі одежі. Співали й танцювали, а вона посередині. І знову підходила вона до него кожного вечора, і питала, чого він не хоче забрати її до себе додому. А він відказав їй, що коли буде йти додому на зимівлю, забере її з собою.

Так і зробив. Восени забрав її з собою, пригнав вівці і прийшов з нею на подвір’я. Позаганяв вівці, а батько й мати вийшли на подвір’я і нічого їй не сказали. А він говорить до неї:

— Заходи зі мною до хати. Вона йому:

— Я не можу зайти з тобою до хати, коли твій батько і твоя мати не стрінули мене.

Вийшли батько й мати, вклонилися їй, а вона вклонилася їм і каже:

— Якщо ви мене приймаєте зі щирим серцем, то я буду вашому синови жінкою, а вам невісткою, і ніколи вас не вкривджу.

Пішли вони до священика, висповідалися, розказали йому всю свою історію, і він дозволив їм побратися. Зачали вони собі жити як чоловік з жінкою.

На четвертий рік збирається він на. полонину пасти вівці, а вона його не пускає. Але він не послухав її і пішов на полонину. Підходить на полонину, а ті всі дівчата-майки стрінули його і зачали плакати, що не привів їх найстаршу майку-провідницю.

Під Зелені свята, святої неділі, підійшов батько й каже:

— Йди додому, казала жінка, щоб ти конче йшов додому, бо вона буде родити сина.

Він лишив вівці на батька, а сам прийшов додому. Вона народила йому сина і дала йому ім’я Іван. І чоловік уже на полонину більше не повертався, бо вона його не пускала — він собі дома господарював з батьками й з нею. Вони з мамою дуже в згоді жили, мама полюбила її дуже. Дитині не було ще й року, як вона дуже захворіла. Він з мамою ходив по лікарях, по жінках, щоб вилікувати, щось помогти дитині. Та ніхто не міг ніякої помочи дати. Вона була сумна і плакала.

Одного разу дитина зачала дуже мучитися. Батько й мати плачуть, а жінка каже до чоловіка:

— Бери скрипку та грай. А чоловік їй:

— Як я можу грати на скрипку, як у нас так мучиться дитина? Вона йому:

— Я тобі кажу, бери скрипку та грай!

Він узяв скрипку і зачав грати — дитина померла.

Зробили похорон, поховали дитину. Поховали, а він каже до жінки:

— Чого ти мене примушувала грати на скрипку, як наша дитина так ся мучила?

А вона йому відповідає:

— Я тобі тої тайни сказати не можу, бо як я скажу тобі, то з тобою жити не буду.

Відійшов він від неї. Але його батько й мати все докучали йому, аби він допитався, чого вона примушувала його грати на скрипку. Він підходить до неї й просить:

— Розкажи мені, чого ти примушувала мене грати на скрипку. Вона й каже:

— Я тобі все розкажу, але жити з тобою не буду. І зачала вона йому розказувати:

— Коли дитина дуже мучилася, прийшли ангел і диявол по її душу. Зачали межи собою боротьбу велику. Диявол зачав перемагати і хотів забрати душу дитини. Я сказала: «Бери скрипку та грай». Ти зачав грати, і диявол пішов танцювати. А ангел забрав душу дитини і поніс до раю.

В той час вона зникла, і він її більше не бачив: ходив ще дванадцять літ на полонину з вівцями, тужив за нею і хотів ще з нею стрінутися, але вже не мож було.