Молодичка і ксьондз
Українська народна казка Бойківщини

В однім селі був ксьондз. Жінки не знав, проживав сам. А в сусідстві була молода жіночка. Та й коли сусідка виходила надвір, він усе кашляв. А тота сусідка сказала чоловікови. Чоловік каже:

— Щось він хоче з тобою говорити. Як він закашляє, закашляй і ти, і він тобі щось скаже.

Вийшла жінка, а ксьондз: «Аха! Аха!» А вона й собі: «Аха! Аха!» Підійшов він до молодици.

— Молодичко, як жиєте? Як ви з чоловіком? Чи не збиткує вас, чи все добре?

— Все добре.

— А я, — каже, — бідую, бо нема де зайти. Я би хотів до когось зайти. Я би зайшов до вас. Але як?

Жінка йому:

— То зайдіть. Мій чоловік дуже любить, як хтось прийде.

— Я би хотів зайти, як чоловіка нема дома.

— Як чоловіка не буде дома, то ви зо мною побудете та й підете. Та й повіла вона чоловікови, що так і так ксьондз казав. Єдного разу чоловік впрягає коні, сів на фіру та й каже жінці:

— Жінко, аби-с нарізала січки коням та вичистила з-під коней. Бо я приїду пізно.

Чоловік від’їхав трохи та й дивиться. Ая, ксьондз пішов до хати, до молодиці. Тоді він вернувся раз-два з кіньми, приїхав перед хати.

— Йой, — каже ксьондз, — чоловік вернувся.

— Та най буде, отче, най буде.

— Ай, я би хотів сховатися, аби він мене не видів.

— Та нє, — каже, — немає тут де сховатися. Ідіть до комори. Пішов ксьондз у комору, сів на ґелетку й сидить. Входить чоловік.

— То що, є ксьондз?

— Є, в коморі сховався.

Чоловік поніс у комору хомути, кладе їх та й дивиться по кутах — ая, є ксьондз.

— Отче, що ви тут робите?

— Йой, сусіде, я не знав, що вас нема дома, та зайшов, — каже. — Я зайшов, а тут і ви приїхали. Та й гадаю я, аби їй щось не подумали. Та й сховався. Думав піти геть.

— Ай, то не так, отче. Ксьондзу не пасує по молодицях ходити. То буде село знати.

Ксьондз каже:

— Слухайте, я вас дуже прошу. Та вже доки буду на парафії, я в вашій хаті не буду, лиш нікому не кажіть.

— Добре, я нікому не скажу, але оде є діжка проса, то ви впихаєте.

— Добре, я впихаю.

Цілу ніч упихав ксьондз просо, а рано пішов домів. На другий раз чоловік каже жінці:

— Як ксьондз, кашляє ще?

— Не, вже не кашляє.

А потому знов питається чоловік:

— Кашляє?

— Нє, здибається і ніц не кашляє.

— Ану, ти закашляй сама, як він вийде з резиденції. Ксьондз вийшов, а вона: «Ахи! Ахи!» А він каже:

— А що, вже то пшоно з’їла, що-м тобі навпихав? Головою будеш упихати! Разом з чоловіком будеш упихати! Не діждеш, аби я в твоїй хаті ще був. Ти зломи собі голову разом зі своїм чоловіком.

Та й на цім закінчилося.