☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Мудрий чоловік
Українська народна казка Полтавщини

Одного разу, коли Остап повертався додому, то зустрів стару бабусю, яка дала йому таку пораду:

— Ти із паном не дружи, жінці правду не кажи, а не сина за сина не приймай.

А цей чоловік якраз товаришував із паном, да так, що один без одного не пообідають. І дітей у них з дружиною не було, то і взяли хлопчика-сироту на виховання.

От одного разу Остап вирішив перевірити бабусині слова. Украв у пана лебедя і заховав, а додому приніс гусака і сказав дружині, що це лебідь. Вона його й зажарила. Коли смачно повечеряли, дружина вибігла до колодязя, стоїть і водицю попиває. Аж тут іде сусідка та й питає:

— А що ти таке їла, що так водицю п’єш ?

Жінка їй відповідає:

— Ти ж тільки нікому не кажи. Мій чоловік у пана лебедя вкрав, то ми його й зажарили.

Ото сусідка розказала іншій сусідці і дійшло до пана. Наказав він заарештувати чоловіка за крадіжку та й суд учинити. У давнину за це строго карали, то присудили його розстріляти. Але ж хто виконає вирок? Дуже вже гарною людиною був цей Остап. І от виходить його нерідний син та й говорить:

— Я виконаю вирок.

Він уже все обдумав і вирішив, що коли не стане нерідного батька, то все майно йому залишиться. Тут Остап говорить:

— Ви знаєте, колись бабця дала мені пораду: «Ти із паном не дружи, жінці правду не кажи, а не сина за сина не приймай». То я вирішив усе перевірити. А лебедя просто заховав, підіть та й заберіть його у клуні».

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

75 (4695). Мудрий чоловік. СУС 911*. Записав Педяне Роман 2008 року. Ткаченко Ганна Андріївна (1927). Полтавська область, Пирятинський район, Пирятин

Мудрий чоловік
Українська народна казка Поділля

В одному селі жив чоловік. Був він дуже хитрий, мав доброго собаку. У цьому ж селі жив батюшка. Його не любили люди, бо жив він неправдою. Коли здох собака, чоловік захотів його поховати на цвинтарі. Приходить до попа і каже:

— Дозвольте на цвинтарі собаку поховати, бо добрий був.

А батюшка:

— Хто ж, чоловіче, на цвинтарі собак ховає?

— Ай, батюшко, — ваша голова повна, моя не порожня, все зробити можна.

Дає батюшці сто рублів. Той і думає: «Ховаю, хто буде знати». А чоловік поїхав до архієрея і просить:

— Повінчайте мені козенят.

А той:

— Не можна, хто ж козенят вінчає?

— Я з того села, де нема ні попа, ні церкви. Ваша голова повна, моя не порожня, все зробити можна.

Виймає сто рублів і дає архієреєві. Архієрей повінчав козенят.

А в селі зібралися люди та й розказують, що піп собаку поховав. Архієрей вийшов у церкві перед людей і каже:

— Де таке бачено, щоб собак на цвинтарі хоронили?

А піп злякався, але не розгубився:

— А де таке бачено, щоб козенят вінчали?

Сказали і полякалися обоє. Люди відлупили обох і вигнали, а чоловікові подякували, що провчив батюшку і архієрея.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

71 (6025). Мудрий чоловік. СУС — 1702Д*+1530+1540А*. Записала Семенюк Зоя Степанівна 2008 року. Мотозюк Степан Павлович (1922). Хмельницька область, Красилівський район, Попівці