На гостини до громів
Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)
Давним-давно, коли ще казки казати не вміли, сказати приказки не сміли, казати небилиці — було багато плутаниці. Ну, казки, треба розповідати.
Було це за давніх часів, коли ще чумаки в Крим по сіль їздили. За Ладьовим ставком, біля лісу жили два брати. Звали їх. просто Громи. Невідомо чому вони поселились біля, широкого шляху. Казали, що той шлях вів аж до Чорного моря, у саму Одесу. Там ото по цьому шляху і їздили чумаки. А вірну путь їм вказував Чумацький шлях.
Громи коло землі ходили, випасали худобу, збирали в лісі ягоди, щоденно прокидалися разом із сонцем. За оселю їм служив курінь, вибудуваний із хмизу, трави та очерету.
Взимку було важко, бо тріскучі морози були тоді на Уманщині. А весною блакитне небо дихало на землю теплом, посилало братам: Громам благодать.
Біля широкого шляху, що вів до теплих країв, розкинулось мальовниче сільце. Проживало там не багато, не мало — жменька людей. Любили працювати вони біля землі, частенько навідувались за провізією до Умані, ходили в ліс по дрова. В селі було багато ставочків, порослих очеретом. Навесні поля вкривалися зеленою яриною. В лісах виспівували птахи. Мало-помалу до цього села на поселення прибували люди, заводили своє господарство, задумувалися селюки. Де ж вони живуть? Яке ймення має їхнє село? Немає.
Вирішили піти на пораду до Громів. Раніше частенько вони ходили до братів за порадою. Знали, що вони були мудрі, мали великий розум, були справедливі. Якось на світанні прийшли три старці-посланці від громади до Громів і запитали:
— Що ж нам робити? Як наректи своє село? Яке вибрати ймення?
Громи розуміли, що гості послані богом. Почастували їх чим було, вислухали уважно і почали радитись. Думали-гадали. Бризнув перший промінь сонця:, багрянець розлився все ширше і ширше, в небі виспівували птахи.
Селяни радилися з Громами. Всі розуміли, що в людини нема місця дорожчого, ніж те, де вона народилася, землі, на якій зросла, неба, під яким змужніла, мудреця-порадника, який зронив віще слово.
І вирішили село назвати Громами (на честь мудрих сусідів-братів Громів).
Кажуть старі люди, що все те було правда. Що чула, вам розповіла.