☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Наймит і хазяїн
Українська народна казка Буковини

Бідний чоловік мав хлопця. Каже той хлопець:

— Тату, я піду в найми. Нам так тяжко жити. А тато каже:

— Не йди в найми, бо в наймах тяжко. Ми живемо бідно. Най буде бідно, але згідно.

Але він таки напосівся й пішов.

Іде він та йде, здибає чоловіка. А той каже:

— Куди ти, хлопче, йдеш?

— Іду в найми.

— А ти б у мене не наймитував?

— Чого ні? Буду.

— А що ж ти хочеш за службу? А він йому:

— Вуйку, я буду у вас перший рік служити так. А як я вам буду подобатися, а ви мені, то тоді будем годитися.

Побув він у хазяїна рік. Хазяїн подобався йому, а він хазяїнови. І зачали вони годитися.

— Яку роботу я маю робити? — спитав хлопець. А хазяїн каже:

— Будеш робити на хазяйстві й корови пасти.

— Добре, я буду пасти корови, а ви дасте мені за це теля.

Так вони й домовилися. І тяжко йому було, але хазяїн йому подобався.

Побув він у того хазяїна ще цілий рік.

— Ще будеш наймитувати чи підеш?

— Буду наймитувати.

І він знов наймитує за теля. Вже тому теляті рік, а він за друге наймитує. Пройшов ще один рік. Хазяїнови не дуже хочеться, щоб він далі лишався, бо вже в него дві штуки худоби. Вона росте, треба її годувати. Але вони так ся договорили, що як будуть їден другому подобатися, то зостанеться він і на третій рік. І зостався він у того хазяїна ще на рік.

Хазяїн з жінкою радяться:

— Як би нам його збутися? Він уже скоро стане такий багатий, як і ми. Треба, щоб він чимось провинився.

Хазяйка каже:

— А я знаю, що робити?

Але вони таки надумалися, що їм робити. Хлопець пішов з худобою, а хазяїн з жінкою набрали в мішки попелу. Він прийшов з худобою, а вони кажуть:

— Іване, впрягай коні і поїдеш до млина. Змелеш пшеницю. Впряг він коні, пішов у комору, взяв ті мішки, викидав на візок і поїхав до млина. А в млині була велика черга. Довго він чекав і там заночувався. Як їхав до млина, то хазяйка дала йому хліба й сала, щоб мав що їсти.

В тім млині та був лукавий, а хлопець того не знав. Схотів хлопець їсти. Наклав серед млина вогоньчик та взяв тото сало на шпичку і пожарює його на вогньови. А чорт узяв на шпичку жабу та й кладе йому тоту жабу на сало. Хлопець каже до него:

— Мой, чорте, не пхай жабу, бо буду бити. Чорт питає:

— Як тобі ім’я?

— Сам мені ім’я.

Та й все чорт пхає йому свою жабу на сало.

— Не клади, чорте, жабу, бо буду бити.

А він все кладе. Хлопець так розпік сало, що вже з него аж капає.

Та як трісне він того чорта салом по очах! Та й випік йому очі. Чорт зверещав та й до свого тата.

— Сам мені очі випік!

— Та як же ти сам собі випік? Чорт пішов та й питає хлопця:

— Як тобі ім’я? А він йому:

— Іван.

Та й треба йому вже молоти. Він до мішків, а в мішках — попіл. Наймит зачав сваритися:

— Ви, — каже, — пшеницю забрали, а попелу насипали.

Чорт бачи, що не годен його відчепитися. Висипає він той попіл, насипає пшениці і меле її.

На другий день приїхає наймит з тою пшенишною мукою та й кричить:

— Вуйку, вуйку, де муку сипати? А той каже:

— Сип у ярок.

Він так каже, бо знає, що попелу хлопцеви набрав. А хлопець узяв та й висипав муку в ярок. Пішов хазяїн, подивився на ту муку.

— Мой, мой, мой, я ж думав, що то ти попіл висипав, а ти висипав муку. Чого ж ти не висипав у засік?

А той йому:

— Я ж ваш наймит. Де ви сказали, там я висипав. Розсердився хазяїн і звільнив його. А він по згоді взяв три штуки худоби і пігнав додому. Пригнав він ту худобу, і тато його розбагатів.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Василівці, Сокирянського району, Чернівецької області 14 серпня 1985 року Мельник Єлена Матвіївна (1904 року народження)