Наша рятівниця
Українська народна казка Полтавщини

Багато-багато років тому правив світом страшний змій. Харчувався

він лише самою кров’ю. А комар був у нього на побігеньках.

Одного разу наказав змій комарові, щоб він облетів усю землю і

розказав йому, в кого найсолодша кров.

Полетів комар, виконав наказ і повертається назад. Дорогою зустрів

Ластівку, яка спитала

— Куди літав?

— Облетів усю землю, щоб дізнатися, в кого найсолодша кров.

— Ну і в кого ж?

— Найсолодша у людини, — пропищав комар.

— Не кажи, комаре, змієві правди. Людина добра, — занепокоїлась ластівка.

— Ні, скажу.

Ластівка знову:

— Благаю тебе, не роби людині зла, вона мій друг.

— Ні, скажу! — знову відповів комар.

Прилетів комар до змія, а ластівка вже кружляє.

— Ну, розповідай про все, — запитав змій.

— Володарю мій, найсмачніша, найсмачніша кров у... — і не закінчив.

Не встиг сказати «у людини», бо саме у цей час ластівка відщипнула дзьобом у комара кінчик язика.

— З-з-з... — почав пищати комар.

Ластівка весело говорить:

— Знаю, що він хотів сказати. Найсолодша кров у змія.

Розлютився змій, стрибнув у небо, та не спіймав пташку. Ударився об камінь, та й затих навіки. От чому люди так люблять ластівку.