☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Не забувай за бідного
Українська народна казка Бойківщини

Ішли три брати шукати щастя. Ідуть вони, ідуть, надибає їх дідо і каже:

— Синки, де ви йдете?

— Та йдемо щастя шукати.

— То йду, синки, й я з вами.

Ідуть вони і перед вечором заходять у їден млин. Той дідок каже:

— Синки, ми будемо тут ночувати.

— Дідусю, мельник нас не прийме. Видите, який він багатий.

— Прийме, — дідусь каже, — прийме. Увійшли вони, дідо наперед, а хлопці за дідом.

— Добрий вечір!

Мельник йому відповів. І питається:

— Що ви хочете? Дідусь каже:

— Хочемо в вас переночувати.

— Но, як хочете, — каже, — то й переночуєте. Переночували, рано встали, збираються, хочуть іти далі. Найстарший брат і каже:

— Дідусю, я би тут лишився.

Бо там дуже файна дівка була. Дідусь каже:

— Як хоч’, я тебе лишу тут.

Лишився він і з тою дівчиною одружився. А як дідо відходив, сказав хлопцеви:

— За бідного не забувай ніколи.

— Ні, дідусю, не забуду.

Пішли вони далі, три їх. Ідуть, ідуть цілий день. На вечір заходять в город. А в тім городі такий великий магазин, що страшно дивитися. Дідусь каже:

— Синки, будемо тут ночувати. Хлопці йому:

— Дідусю, він нас не прийме.

Але зайшли, і той продавець прийняв їх. Переночували вони, рано встали, збираються геть в дорогу. Середущий хлопець каже:

— Дідусю, може би я тут лишився?

— Як хоч’, — каже, — я тебе лишу. Лишив його дідусь і каже:

— Синку, би-с не забув за бідного.

— Ні, дідусю, не забуду, поки жити буду.

І йдуть уже їх два, наймолодший брат та й дідусь. Ідуть цілий день. Приходить вечір, треба десь ночувати. Дивляться, маленька хатина стоїть. Коло тої хатини дівчина дрова рубає. Хлопець каже:

— Дідусю, може би ми тут переночували?

Отака бідна хатина, і бідна дівчина мучиться, дрова рубає. Заходять до хати:

— Добрий день!

Просяться на ніч. Дівчина їх приймила, переночували, рано встали і збираються в дорогу. А хлопець каже:

— Дідусю, може би я тут лишився? Бо бідна дівчина тут так мучиться. Може би ми з нею двоє ліпше прожили?

Дідусь йому:

— Як хоч’, лишайся, але за бідного не забувай. Дідо забрався й пішов.

А через рік іде дідо дивитися, як три браття жиють. Заходить в млин. А старший брат уже став мельником і не хоче ні з ким і говорити. Дідо напирає:

— Хоть кварту муки дай. А той нагнав діда.

— Вас таких на день купа приходить. Хіба би для вас тут робив. Дідо відійшов метрів на сто, подивився через ліве плече назад — млин загорівся. І пішов дідо далі. Заходить у той магазин, де лишив другого брата. Напирає кусок хліба, продавець (він став уже продавцем) взяв нагнав діда. Каже:

— Вас на день много таких є.

Так само відійшов дідо на сто метрів, подивився через ліве плече — магазин загорівся.

І пішов дідо далі. Іде до тої бідної хатини, де лишив наймолодшого брата. Приходить там, проситься на ніч, жінка його приймила. Чоловіка дома нема. Та й каже жінка:

— Дідусю, може би ви перебралися, бо на вас така сорочка брудна.

— Та як я переберуся, як в мене нема другої сорочки?

Вона пішла до комори і принесла чоловікову сорочку. Та й каже:

— Перебирайтеся.

Він з себе стягає свою сорочку, жінка подивилася — а в діда на грудях велика рана. Та й питається жінка:

— Дідусю, що у вас за рана?

— А така рана, — каже, — що через тоту рану треба буде мені вмирати.

— А не можна тоту рану вилікувати? Дідусь каже:

— Мож, але ніхто не хоче. Жінка питається:

— Ну а що таке? — каже.

— Треба запалити свою хату, своє майно і тим попелом мені рану засипати. Але таких людей нема, аби так зробили.

А вечір приходить з роботи чоловік, і жінка йому тото все розказує. Радяться чоловік з жінкою. І кажуть, що як чоловік вмре, то більше його не буде. А хату мож збудувати другу.

Дідо переночував і рано збирається йти геть. А вони питають:

— Дідусю, де ви йдете?

— Та йду геть, діточки.

— То, може би, ми вашу рану вилікували?

— Та як вам не жаль, то лікуйте. І тоді каже дідусь:

— Нічого не беріть з хати, тілько свого хлопчика. Вони вже мали якесь добро. Та й каже дідусь:

— Ми підемо разом. Я буду йти наперед, а ви — ззаду мене. І аби ви не оберталися назад.

Запалили вони свою хату і пішли з дідом. Відійшли, може, метрів на сто, дідо став і каже їм:

— Діточки, вертайтеся і йдіть до свої хати. Та й живіть собі. Вони обернулися, а там така прекрасна хата, що такої вони ще й не виділи. А дідо каже їм:

— Жийте і за бідного не забувайте.

А той, що мав магазин, став бідний. І той, що мав млин, так само.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Ясень, Рожнятівського району, Івано-Франківської області 25 січня 1994 року Лучканич Василь Павлович (1916 року народження)