Не питай, чого не треба
Українська народна казка Бойківщини

Іде п’яний чоловік дорогою. А попри дорогу — церква. Дивиться — у церкві світиться. Заходи він до церкви, ксьондз підходить і питає: — Чи ви грамотні?

— Так, грамотний.

— Ну, якщо ви грамотні, то поможете мені службу відправити.

Дає йому ксьондз книжку, і стали відправляти службу Божу. Відправили, та й дає йому ксьондз маленьку книжечку. А в ті книжечці пише: «Що ти будеш тримати на своїм подвір’ю, все буде говорити. Лише би-с нікому про це не казав, бо як скажеш — то вмреш».

Прийшов він з тою книжкою додому, став читати. Прочитав — і пішов до стайні послухати, чи то правда. Зайшов до стайні — все говорить: худоба, коні, кури.

Він упрягає коні, сідає з жінкою на фіру і їдуть у місто. Їдуть дорогою, він ударив коня батогом, а кобила говорить коневи:

— Не біжи так скоро, бо я жеребна, можу скинути лошатко. Ґазда сидить на возі і слухає. Сміється. Жінка питає:

— Чого ти смієшся? А він їй відповідає:

— В місті тобі скажу, чого.

А жінка нервується. Питає його знов, а він їй:

— Вже дома тобі скажу.

Приїхали додому, а жінка знов питає. Чоловік думає, що йому робити. Ходить по подвір’ю і думає. А кугут підходить і питає:

— Чого ти, чоловічку, такий сумний? Чоловік відповідає:

— Жінка приперла мене, аби я сказав, чого сміявся в дорозі. А кугут йому:

— Який ти, хлопе, дурний! Я маю п’ятдесят жінок та й годен дати їм раду, а ти маєш їдну і ті не можеш дати ради. Озьми колика та добре вибий її: і ти будеш жити, і жінка буде жити.

А тоді чоловік каже кугутови:

— Як тебе нагородити за того, що ти мене так добре нарадив? Я тебе так нагороджу, що будеш рано будити всіх людей. Аби ні один не заспав, би всі рано вставали і йшли на свій труд. Бо як ти запієш, то всі люди безпечні, кожний знає, що надходить ранок.

Взяв чоловік патика, вибив добре жінку, і стали вони добре жити, і вже вона більше його не питала, що не треба.