Незнайко
Українська народна казка Буковини
В одної жінки народився син, і тої самої ночі в кобили народилося лоша. Було те лоша віщун. Хлопець дуже любив його. Як підріс і став ходити до школи, то все, йдучи з школи, повертав у стайню до свого коника. А мама його сподобала собі пана з другої держави. Пише їй той пан: «Боюся твого сина, бо він дуже сильний. Ти його знищ, то я буду з тобою жити. А твого чоловіка не боюся». Повертає хлопець до коника, а він каже:
— Мама буде давати тобі чай, ти не пий, бо то — отрава. Опусти на землю.
Він так і зробив. А на другий день коник знов йому каже:
— Як мама буде давати тобі три котлетки, не їж, там отрава буде.
Мама десь відвернулася, а він узяв ті три котлетки в кишеню, вийшов надвір і кинув одному собаці, другому й третьому. Ті собаки з’їли, відійшли і згинули. Побачив він, що коник правду казав. «Тепер я знаю, що мама хоче отруїти сина», — подумав.
А той відти пише матері: «Ти зарубай лоша, бо лоша — віщун і все доказує хлопцеви». Хлопець повертає до коника, а він каже йому:
— Я тебе рятував два рази, а ти мене врятуй раз. Мене хотять рубати.
— А як я тебе врятую?
— Попроси в тата, щоб дозволив тобі покататися на мені, погуляти. Він проси тата покататися, а мама нізащо не хоче дати. Але він дуже просив тата, і тато сказав:
— Добре, дам тобі коника, ти покатаєшся.
Вбрав його батько, всідлав коня, посадив його, і він полетів. Облетів світи, приїхає, виймає пляшку вина, наливає чарку, дає батькови і наливає собі. І каже:
— Дай Боже здоровля, батьку, вам і мені, а мамі — ні, бо дурний розум в голові.
А вона вже поставила солдатів, щоб його вбили. А кінь як ударив копитами, то всіх солдатів землею присипав. Знов під’їхав хлопець на коні і виймає пляшку.
— Дай Боже здоровля вам і мені, а мамі — ні, бо дурний розум в голові!
Як полетів він на коні, то більше вже не вертався. Кінь скинув його невидимо біля царських воріт. Вартовий подивився — чоловік стоїть. Питає:
— Звідки ти?
— Не знаю.
— Хто ти?
— Не знаю.
І що не питає його той, хлопець все каже: «Не знаю». Повідомив вартовий царя, що з’явився такий чоловік, що «не знає». Цар сказав:
— Дайте його сюди, як «не знає».
Дали його до царя, а він і далі повторює: «Не знаю». А цар і каже:
— Як ти не знаєш своє ім’я, то я називаю тебе «Незнайко». І будеш у мене пасти п’ятсот свиней.
Пасе хлопець п’ятсот свиней, тяжко йому. А кінь його по волі гуляє. Коли вони розставалися, сказав йому кінь: «Як тобі буде дуже тяжко, лиш подумай про мене, і я коло тебе буду». Подумав він про коня, той прилітає і каже:
— Чого ти мене кличеш? А він йому:
— Та лучче мені було б, щоб мама мене отруїла, як п’ятсот свиней пасти.
А кінь каже:
— У тебе є тут найстарший кнур. Лови його за ногу, бий гарапником і кажи, за що. За те, що свині не пасе. Він буде пасти свині, а ти лиш командувати.
Лови він того кнура за ногу і так батожить, що з кнура шерсть летить, та й каже, за що:
— Щоб ти свині пас, щоб мені не було тяжко.
І той кнур пасе свині, а хлопець лиш командує. Уже не бігає, лежить собі, і вже добре йому.
А там у дворі солдати вчилися марширувати. Незнайко лежить і дивиться. І подумав за коня. Явився йому кінь і каже:
— Чого ти мене викликаєш?
— Бачиш, як солдати вчаться? Я хочу, щоб мої свині так навчилися ходити.
А кінь йому:
— Бери того найстаршого кнура, дай йому добре — і він навчить. Дав він добре кнурови, той помучився і навчив свиней. Все построєніє знали. Рано встає він:
— Встать і на построєніє — марш!
А свині вже построїлися. Як крикнув «смірно», то ні вухом не калатнула ніяка. І на пасовище строєм. Хтось там видів ту роботу, прийшов до царя та й каже:
— Свині лучче знають стройовий порядок, як солдати.
— Ти що! — крикнув цар.
— Ідіть подивіться, то будете видіти.
Цар дав Незнайкови приказ, щоб до дев’ятої години не пускав свиней пасти, бо «я на повірку маю прийти». О дев’ятій нуль-нуль усі свині построєні. Незнайко подав команду і пішов докладувати:
— Ваше високе благородіє! Лічний состав построєн. П’ятсот свиней. Падєжа нема. Все в порядку.
Цар сказав:
— Вольно.
Незнайко повернувся до свиней і повторив команду «вольно». А тоді скомандував:
— Напра-аво! На пасовище шагом ма-арш!
І пішли свині колоною. Цар дивиться, інтересно йому. Незнайко сидить собі, а кнур пасе свині. Коли чує, у царському дворі плач. Питає він:
— Що там у царя за тривога? Кажуть йому:
— Триголовий змій бере найстаршу царську дочку на пожирання. Бо як не дасть її цар, то не пустить змій воду.
Почув це Незнайко, прикликає коня. Прилетів той і питає:
— Чого ти мене кликав? А він говорить:
— Я хочу врятувати царську дочку.
— То гай поїхали! — сказав кінь. І вони поїхали, а свині пасе кнур.
Царська дочка уже на вказанім місці. Вони опустилися там. Царська дочка побачила їх та й каже:
— Ідіть відци, бо мене тут має пожерти змій. А Незнайко їй:
— Може, тебе й з’їсть, а мною подавиться. А цар сказав:
— Хто врятує мою дочку, за того її оддам.
Один циган пішов «рятувати», виліз на дуба та й дивиться, що буде. Летить той змій. Як засміявся — аж ліс поколихався.
— От, — каже, — цар мене боїться! Я йому сказав курочку дати, а він ще й кугутика мені дав.
А Незнайко:
— Курочку, може, й пожереш, а кугутиком подавишся. Змій сказав:
— Ти що, прийшов битися чи миритися?
— Добрий борець ніколи не мириться, тілко б’ється. Каже змій:
— Видуй на метр залізний тік, щоб ми мали де битися. А Незнайко йому:
— Як тобі треба, то видуй, а я тебе й без току поборю.
Як піймалися вони боротися, Незнайко зразу вбив змія. Постинав голови і вирубав з них кінчики язиків, щоб мати знак. Сів на коня та й полетів.
А циган злази з дуба, виймає з-за халяви ніж і гостри його. Та й каже до дівчини:
— Будеш казати правду?
— Яку правду?
— Будеш казати, що я тебе врятував? Бо як не скажеш, то я тебе зарубаю.
Вона йому:
— Буду казати.
Приходя вони з циганом до царя. Цар питає:
— Він тебе врятував? А вона каже:
— Він.
Цар питає цигана:
— То що, хочеш її заміж взяти? А циган:
— Нє. Вона мене не хоче.
— Ну а яку ж тобі нагороду дати?
— Я у вас дорого не возьму.
— А що?
— Лиш салом простеліте, салом укрийте і кусок сала в зуби. Через недовгий час шестиголовий змій хоче брати другу царську дочку на пожирання. Знов Незнайко кличе коня. Прилітає той і питає:
— Чо’ ти мене кличеш?
— Середущу царську дочку бере змій на пожирання. Треба її врятувати.
Прилетіли вони туди. А царська дочка вже на місці. Та й каже Незнайкови:
— Іди, бо й тебе змій пожере. А він їй:
— Нічого не буде, змій подавиться.
А на дубови другий циган сидить. Прилетів той змій та й каже:
— От мене цар боїться! Я йому сказав курочку дати на пожирання, а він ще й кугутика прислав.
А Незнайко:
— Курочку, може, й пожереш, а кугутиком подавишся. Змій питає:
— Ти що, прийшов битися чи миритися?
— Добрий боєць не йде миритися, а лиш битися.
Каже змій, щоб видув Незнайко на штири метри залізний тік, а той не хоче. Тоді змій сам видув той тік, і почали вони боротися. Незнайко зразу вбив змія. Постинав йому голови, вирубав кінчики язиків, сів на коня і поїхав своєю дорогою.
А циган злази з дуба і до дівчини:
— Будеш казати правду?
— Яку правду?
— Будеш казати, що я тебе врятував, бо зарубаю. Прийшли вони до царя. Цар показує на цигана.
— Він тебе врятував?
— Він, — каже царська дочка. Питає цар цигана:
— Хочеш, щоб я її заміж за тебе віддав?
— Нє, вона мене щось не хоче.
— А чим тебе нагородити?
— Що старший брат, то й менший. Я тоже хочу сала. Почали годувати салом і другого цигана.
Та знов біда. Мають віддати на пожирання наймолодшу царську дочку. Незнайко знов кличе коня. Прилітає той.
— Чого ти хочеш?
— Найменшу царську дочку віддають на пожирання змійови. Треба її врятувати.
А кінь йому:
— Не знаю, чи ти її врятуєш. Це тобі не з кнуром гратися, а зі змійом воювати.
Та й каже кінь до Незнайка:
— Іди сюди.
Привозить його до високої скали:
— Як перевернеш цю скалу, то йди битися зі змійом. А як не перевернеш — не йди, бо загинеш.
Підняв Незнайко гору, а перевернути не годен. Піднімає знов, але перевернути не годен.
— Ну, — каже кінь, — може, побореш змія, а може, й ні. Прибули вони туди, кінь відійшов, а Незнайко став коло тої царської дочки. А вона йому:
— Ідіть від мене, бо як прилетить змій, то пожере й вас.
— Не бійся, може, він і подавиться.
Як летів той змій, то на кілометр посипав жар. А циган на дубі сидів, як ворона, і пікся. Прилетів змій та й каже:
— Ой, цар мене боїться. Я йому сказав курочку дати, а він ще й кугутика дав.
А Незнайко каже:
— Може, й пожереш курочку, але кугутиком подавишся. Змій:
— Видуй на шість метрів залізний тік, щоб нам було де битися. А той не хоче, бо хоче сили зберегти. Змій сам видув тік.
Як піймалися вони боротися, змій кинув Незнайка, і той по кісточки в залізо застряг. Як вихопився Незнайко та як кинув змійом, змій по коліна в землю заліз. Як вихопився змій, як кинув Незнайка — по пояс забив його в залізо. Як кинув Незнайко змійом — змій по голови застряг. Вихопив Незнайко шаблю і починає стинати голови. Що відрубає голову, а вона прискакує і назад приростає: всі дванадцять голів відрубав, і всі приросли. Тоді Незнайко покликав коня. Прибіг той. Незнайко рубав голови, а кінь відкидав їх копитами задніх ніг, і вони вже не могли прирости.
А змій як шарнув Незнайка шаблею по руці, то стесав йому на руці шкіру від плеча аж до пальців. Увиділа царська дочка, що в него кров тече, зняла зі свої шиї рожевий шарф і забинтувала йому руку. Він сів на коня та й поїхав.
А циган злази з дуба і каже дівчині:
— Будеш казати правду?
— Яку правду?
— Будеш казати, що то я тебе врятував.
Вона злякалася і погодилася. Приходя вони додому. Цар питає:
— Він тебе врятував?
— Він.
— То що ти хочеш за те, що врятував мою дочку? Може, хочеш її за жінку взяти?
— Нічого не хочу, лиш хочу так, як ви обіцяли. Хочу, щоб дочку за мене дали.
— А може, ти хоч’ сала?
— Нє, сала не хочу.
Цар готується до свадьби, музика прийшла. Молода всіх попросила. І говорить до батька:
— Батьку, треба покликати на свадьбу й Незнайка. А цар каже:
— Ще свинаря тут треба?
Вона вийшла з-за столу, побігла собі в сад і думає: «Хай Незнайко хоч побачить мене, як батько не хоче, щоб він прийшов на весілля».
Прийшла вона, глип — та й пізнала свій шарф у него на руці. Вернулася та й каже:
— Тату, ти не хочеш Незнайка на весілля попросити, а Незнайко нас усіх врятував.
Цар післав її, щоб вона попросила його на свадьбу. А він каже:
— Ні, не треба. Як цар не хоче, то й не треба.
Тоді цар взяв з собою музику і сам пішов просити Незнайка на свадьбу. Упав на коліна й просив. І насилу його впросив. Приходи Незнайко, подає руку гостям, доходи до молодого, до цигана, та й каже.
— А тобі я потому руку подам.
Та й пішов далі. Кінчив подавати руку гостям, вернувся назад до цигана-молодого і каже до него:
— Як ти попав сюди за стіл? За що?
— Бо я її врятував. Я її беру заміж за себе.
— Раз ти її врятував, то дай якісь знаки, що справді ти врятував.
— У мене є язики змійові.
— Де вони? Ану давай їх.
Циган бере показує ті язики, а Незнайко каже до него:
— Добре. Язики — це правильно. А де ж їх кінчики? Виймає хустинку, показує кінчики та й каже:
— От хто її врятував.
Усі дивляться — він урятував, а циган обманює. Тоді Незнайко каже до царя:
— Ще є у вас які герої, що рятували ваших дочок?
— Та ще є, — каже цар, — два в салі лежать.
— Ану ходім до них.
Прийшов до них Незнайко та й каже:
— Чого ви тут лежите?
— Ми рятували царські дочки, то ми достойні тут лежати.
— А у вас є які знаки? Ану показуйте. Показують вони язики, а він питає:
— А кінчики де?
Та й показує свої кінчики язиків. Каже Незнайко до царя:
— Дайте мені вірьовку.
Цар дав йому. Він узяв циганів на вірьовку — в’яже всіх трьох. Пускає вірьовку метрів на десять і в’яже всіх трьох. До тої вірьовки. А вірьовку коневи до хвоста. І каже до коня:
— Ану погуляй з ними світом, як ти гуляєш!
Кінь як пустився з ними гуляти кругом світу, то де вдарила циганська голова, там зробилася велика гора, а де вдарив зад — долина.
А Незнайко одружився з найменшою царською дочкою і взяв собі половину царства. Може, ще й тепер жиє.