☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Незнайко
Українська народна казка Буковини

В одної жінки народився син, і тої самої ночі в кобили народилося лоша. Було те лоша віщун. Хлопець дуже любив його. Як підріс і став ходити до школи, то все, йдучи з школи, повертав у стайню до свого коника. А мама його сподобала собі пана з другої держави. Пише їй той пан: «Боюся твого сина, бо він дуже сильний. Ти його знищ, то я буду з тобою жити. А твого чоловіка не боюся». Повертає хлопець до коника, а він каже:

— Мама буде давати тобі чай, ти не пий, бо то — отрава. Опусти на землю.

Він так і зробив. А на другий день коник знов йому каже:

— Як мама буде давати тобі три котлетки, не їж, там отрава буде.

Мама десь відвернулася, а він узяв ті три котлетки в кишеню, вийшов надвір і кинув одному собаці, другому й третьому. Ті собаки з’їли, відійшли і згинули. Побачив він, що коник правду казав. «Тепер я знаю, що мама хоче отруїти сина», — подумав.

А той відти пише матері: «Ти зарубай лоша, бо лоша — віщун і все доказує хлопцеви». Хлопець повертає до коника, а він каже йому:

— Я тебе рятував два рази, а ти мене врятуй раз. Мене хотять рубати.

— А як я тебе врятую?

— Попроси в тата, щоб дозволив тобі покататися на мені, погуляти. Він проси тата покататися, а мама нізащо не хоче дати. Але він дуже просив тата, і тато сказав:

— Добре, дам тобі коника, ти покатаєшся.

Вбрав його батько, всідлав коня, посадив його, і він полетів. Облетів світи, приїхає, виймає пляшку вина, наливає чарку, дає батькови і наливає собі. І каже:

— Дай Боже здоровля, батьку, вам і мені, а мамі — ні, бо дурний розум в голові.

А вона вже поставила солдатів, щоб його вбили. А кінь як ударив копитами, то всіх солдатів землею присипав. Знов під’їхав хлопець на коні і виймає пляшку.

— Дай Боже здоровля вам і мені, а мамі — ні, бо дурний розум в голові!

Як полетів він на коні, то більше вже не вертався. Кінь скинув його невидимо біля царських воріт. Вартовий подивився — чоловік стоїть. Питає:

— Звідки ти?

— Не знаю.

— Хто ти?

— Не знаю.

І що не питає його той, хлопець все каже: «Не знаю». Повідомив вартовий царя, що з’явився такий чоловік, що «не знає». Цар сказав:

— Дайте його сюди, як «не знає».

Дали його до царя, а він і далі повторює: «Не знаю». А цар і каже:

— Як ти не знаєш своє ім’я, то я називаю тебе «Незнайко». І будеш у мене пасти п’ятсот свиней.

Пасе хлопець п’ятсот свиней, тяжко йому. А кінь його по волі гуляє. Коли вони розставалися, сказав йому кінь: «Як тобі буде дуже тяжко, лиш подумай про мене, і я коло тебе буду». Подумав він про коня, той прилітає і каже:

— Чого ти мене кличеш? А він йому:

— Та лучче мені було б, щоб мама мене отруїла, як п’ятсот свиней пасти.

А кінь каже:

— У тебе є тут найстарший кнур. Лови його за ногу, бий гарапником і кажи, за що. За те, що свині не пасе. Він буде пасти свині, а ти лиш командувати.

Лови він того кнура за ногу і так батожить, що з кнура шерсть летить, та й каже, за що:

— Щоб ти свині пас, щоб мені не було тяжко.

І той кнур пасе свині, а хлопець лиш командує. Уже не бігає, лежить собі, і вже добре йому.

А там у дворі солдати вчилися марширувати. Незнайко лежить і дивиться. І подумав за коня. Явився йому кінь і каже:

— Чого ти мене викликаєш?

— Бачиш, як солдати вчаться? Я хочу, щоб мої свині так навчилися ходити.

А кінь йому:

— Бери того найстаршого кнура, дай йому добре — і він навчить. Дав він добре кнурови, той помучився і навчив свиней. Все построєніє знали. Рано встає він:

— Встать і на построєніє — марш!

А свині вже построїлися. Як крикнув «смірно», то ні вухом не калатнула ніяка. І на пасовище строєм. Хтось там видів ту роботу, прийшов до царя та й каже:

— Свині лучче знають стройовий порядок, як солдати.

— Ти що! — крикнув цар.

— Ідіть подивіться, то будете видіти.

Цар дав Незнайкови приказ, щоб до дев’ятої години не пускав свиней пасти, бо «я на повірку маю прийти». О дев’ятій нуль-нуль усі свині построєні. Незнайко подав команду і пішов докладувати:

— Ваше високе благородіє! Лічний состав построєн. П’ятсот свиней. Падєжа нема. Все в порядку.

Цар сказав:

— Вольно.

Незнайко повернувся до свиней і повторив команду «вольно». А тоді скомандував:

— Напра-аво! На пасовище шагом ма-арш!

І пішли свині колоною. Цар дивиться, інтересно йому. Незнайко сидить собі, а кнур пасе свині. Коли чує, у царському дворі плач. Питає він:

— Що там у царя за тривога? Кажуть йому:

— Триголовий змій бере найстаршу царську дочку на пожирання. Бо як не дасть її цар, то не пустить змій воду.

Почув це Незнайко, прикликає коня. Прилетів той і питає:

— Чого ти мене кликав? А він говорить:

— Я хочу врятувати царську дочку.

— То гай поїхали! — сказав кінь. І вони поїхали, а свині пасе кнур.

Царська дочка уже на вказанім місці. Вони опустилися там. Царська дочка побачила їх та й каже:

— Ідіть відци, бо мене тут має пожерти змій. А Незнайко їй:

— Може, тебе й з’їсть, а мною подавиться. А цар сказав:

— Хто врятує мою дочку, за того її оддам.

Один циган пішов «рятувати», виліз на дуба та й дивиться, що буде. Летить той змій. Як засміявся — аж ліс поколихався.

— От, — каже, — цар мене боїться! Я йому сказав курочку дати, а він ще й кугутика мені дав.

А Незнайко:

— Курочку, може, й пожереш, а кугутиком подавишся. Змій сказав:

— Ти що, прийшов битися чи миритися?

— Добрий борець ніколи не мириться, тілко б’ється. Каже змій:

— Видуй на метр залізний тік, щоб ми мали де битися. А Незнайко йому:

— Як тобі треба, то видуй, а я тебе й без току поборю.

Як піймалися вони боротися, Незнайко зразу вбив змія. Постинав голови і вирубав з них кінчики язиків, щоб мати знак. Сів на коня та й полетів.

А циган злази з дуба, виймає з-за халяви ніж і гостри його. Та й каже до дівчини:

— Будеш казати правду?

— Яку правду?

— Будеш казати, що я тебе врятував? Бо як не скажеш, то я тебе зарубаю.

Вона йому:

— Буду казати.

Приходя вони з циганом до царя. Цар питає:

— Він тебе врятував? А вона каже:

— Він.

Цар питає цигана:

— То що, хочеш її заміж взяти? А циган:

— Нє. Вона мене не хоче.

— Ну а яку ж тобі нагороду дати?

— Я у вас дорого не возьму.

— А що?

— Лиш салом простеліте, салом укрийте і кусок сала в зуби. Через недовгий час шестиголовий змій хоче брати другу царську дочку на пожирання. Знов Незнайко кличе коня. Прилітає той і питає:

— Чо’ ти мене кличеш?

— Середущу царську дочку бере змій на пожирання. Треба її врятувати.

Прилетіли вони туди. А царська дочка вже на місці. Та й каже Незнайкови:

— Іди, бо й тебе змій пожере. А він їй:

— Нічого не буде, змій подавиться.

А на дубови другий циган сидить. Прилетів той змій та й каже:

— От мене цар боїться! Я йому сказав курочку дати на пожирання, а він ще й кугутика прислав.

А Незнайко:

— Курочку, може, й пожереш, а кугутиком подавишся. Змій питає:

— Ти що, прийшов битися чи миритися?

— Добрий боєць не йде миритися, а лиш битися.

Каже змій, щоб видув Незнайко на штири метри залізний тік, а той не хоче. Тоді змій сам видув той тік, і почали вони боротися. Незнайко зразу вбив змія. Постинав йому голови, вирубав кінчики язиків, сів на коня і поїхав своєю дорогою.

А циган злази з дуба і до дівчини:

— Будеш казати правду?

— Яку правду?

— Будеш казати, що я тебе врятував, бо зарубаю. Прийшли вони до царя. Цар показує на цигана.

— Він тебе врятував?

— Він, — каже царська дочка. Питає цар цигана:

— Хочеш, щоб я її заміж за тебе віддав?

— Нє, вона мене щось не хоче.

— А чим тебе нагородити?

— Що старший брат, то й менший. Я тоже хочу сала. Почали годувати салом і другого цигана.

Та знов біда. Мають віддати на пожирання наймолодшу царську дочку. Незнайко знов кличе коня. Прилітає той.

— Чого ти хочеш?

— Найменшу царську дочку віддають на пожирання змійови. Треба її врятувати.

А кінь йому:

— Не знаю, чи ти її врятуєш. Це тобі не з кнуром гратися, а зі змійом воювати.

Та й каже кінь до Незнайка:

— Іди сюди.

Привозить його до високої скали:

— Як перевернеш цю скалу, то йди битися зі змійом. А як не перевернеш — не йди, бо загинеш.

Підняв Незнайко гору, а перевернути не годен. Піднімає знов, але перевернути не годен.

— Ну, — каже кінь, — може, побореш змія, а може, й ні. Прибули вони туди, кінь відійшов, а Незнайко став коло тої царської дочки. А вона йому:

— Ідіть від мене, бо як прилетить змій, то пожере й вас.

— Не бійся, може, він і подавиться.

Як летів той змій, то на кілометр посипав жар. А циган на дубі сидів, як ворона, і пікся. Прилетів змій та й каже:

— Ой, цар мене боїться. Я йому сказав курочку дати, а він ще й кугутика дав.

А Незнайко каже:

— Може, й пожереш курочку, але кугутиком подавишся. Змій:

— Видуй на шість метрів залізний тік, щоб нам було де битися. А той не хоче, бо хоче сили зберегти. Змій сам видув тік.

Як піймалися вони боротися, змій кинув Незнайка, і той по кісточки в залізо застряг. Як вихопився Незнайко та як кинув змійом, змій по коліна в землю заліз. Як вихопився змій, як кинув Незнайка — по пояс забив його в залізо. Як кинув Незнайко змійом — змій по голови застряг. Вихопив Незнайко шаблю і починає стинати голови. Що відрубає голову, а вона прискакує і назад приростає: всі дванадцять голів відрубав, і всі приросли. Тоді Незнайко покликав коня. Прибіг той. Незнайко рубав голови, а кінь відкидав їх копитами задніх ніг, і вони вже не могли прирости.

А змій як шарнув Незнайка шаблею по руці, то стесав йому на руці шкіру від плеча аж до пальців. Увиділа царська дочка, що в него кров тече, зняла зі свої шиї рожевий шарф і забинтувала йому руку. Він сів на коня та й поїхав.

А циган злази з дуба і каже дівчині:

— Будеш казати правду?

— Яку правду?

— Будеш казати, що то я тебе врятував.

Вона злякалася і погодилася. Приходя вони додому. Цар питає:

— Він тебе врятував?

— Він.

— То що ти хочеш за те, що врятував мою дочку? Може, хочеш її за жінку взяти?

— Нічого не хочу, лиш хочу так, як ви обіцяли. Хочу, щоб дочку за мене дали.

— А може, ти хоч’ сала?

— Нє, сала не хочу.

Цар готується до свадьби, музика прийшла. Молода всіх попросила. І говорить до батька:

— Батьку, треба покликати на свадьбу й Незнайка. А цар каже:

— Ще свинаря тут треба?

Вона вийшла з-за столу, побігла собі в сад і думає: «Хай Незнайко хоч побачить мене, як батько не хоче, щоб він прийшов на весілля».

Прийшла вона, глип — та й пізнала свій шарф у него на руці. Вернулася та й каже:

— Тату, ти не хочеш Незнайка на весілля попросити, а Незнайко нас усіх врятував.

Цар післав її, щоб вона попросила його на свадьбу. А він каже:

— Ні, не треба. Як цар не хоче, то й не треба.

Тоді цар взяв з собою музику і сам пішов просити Незнайка на свадьбу. Упав на коліна й просив. І насилу його впросив. Приходи Незнайко, подає руку гостям, доходи до молодого, до цигана, та й каже.

— А тобі я потому руку подам.

Та й пішов далі. Кінчив подавати руку гостям, вернувся назад до цигана-молодого і каже до него:

— Як ти попав сюди за стіл? За що?

— Бо я її врятував. Я її беру заміж за себе.

— Раз ти її врятував, то дай якісь знаки, що справді ти врятував.

— У мене є язики змійові.

— Де вони? Ану давай їх.

Циган бере показує ті язики, а Незнайко каже до него:

— Добре. Язики — це правильно. А де ж їх кінчики? Виймає хустинку, показує кінчики та й каже:

— От хто її врятував.

Усі дивляться — він урятував, а циган обманює. Тоді Незнайко каже до царя:

— Ще є у вас які герої, що рятували ваших дочок?

— Та ще є, — каже цар, — два в салі лежать.

— Ану ходім до них.

Прийшов до них Незнайко та й каже:

— Чого ви тут лежите?

— Ми рятували царські дочки, то ми достойні тут лежати.

— А у вас є які знаки? Ану показуйте. Показують вони язики, а він питає:

— А кінчики де?

Та й показує свої кінчики язиків. Каже Незнайко до царя:

— Дайте мені вірьовку.

Цар дав йому. Він узяв циганів на вірьовку — в’яже всіх трьох. Пускає вірьовку метрів на десять і в’яже всіх трьох. До тої вірьовки. А вірьовку коневи до хвоста. І каже до коня:

— Ану погуляй з ними світом, як ти гуляєш!

Кінь як пустився з ними гуляти кругом світу, то де вдарила циганська голова, там зробилася велика гора, а де вдарив зад — долина.

А Незнайко одружився з найменшою царською дочкою і взяв собі половину царства. Може, ще й тепер жиє.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Василівці, Сокирянського району, Чернівецької області 2 серпня 1984 року Данилов Олекса Степанович (1915 року народження)