☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Нерозумний циган
Українська народна казка Поділля

В однім селі жив собі циган. А розуму йому бог не дав, все він робив не так, як люди. Одного разу пішов циган у ліс по дрова. Виліз на дерево, сів на гілляку та й рубає її. А. їде пан на коні. Побачив він цигана та й питає його:

— Що робиш, цигане?

— А рубаю гілляку, — каже циган.

— Злазь, бо гепнеш на землю.

— Ні, не гепну! — озивається циган.

Пан поїхав, а циган з гіллякою до землі так і гепнувся. Лежить, не встає: прибився. Назад їде пан, кричить до цигана:

— З дороги, цигане!

— Я мертвий, пане, — озивається циган.

Узяв пан нагайку та давай лупити цигана. Той зірвався на ноги та й каже:

— Спасибі за науку, пане.

Іде селом циган, дивиться: в одній хаті похорон. Він зайшов до хати та й каже:

— Вийдіть усі з хати, бо буду оживляти мерця. Я знаю науку.

Усі вийшли з хати, а циган узяв сука та й давай періщити небіжчика. Як побачили люди, зразу кинулись до цигана, добре нам’яли йому боки — ледве ноги потягнув. А одна стара баба поучала:

— Ти став би на коліна та й помолився б за упокій душі.

— Спасибі за науку, — каже циган.

Іде циган далі, приходить в друге село. А в тому-то селі — весілля. Став циган на коліна та й молиться за упокій душі. Відлупцювали його й тут.

— То ти б поспівав, потанцював з усіма, — навчають люди.

— Спасибі за науку, — каже циган.

Подався дурний циган далі. Йде, йде, аж бачить: хата горить. Бере циган танцює, співає. Думає: «Оце мені буде дяка». Та де там! Побили цигана і на сей раз.

— Ти б, цигане, узяв відра, набрав води та й залив би вогонь. Люди тебе поважали б. Ото дурна твоя голова!

— Спасибі за науку, — каже циган.

Іде далі бідолашний, бачить, люди смалять кабана. Він недовго думав, залив водою, Знов побили цигана, Господарі кажуть:

— Ти сказав би, цигане: «З’їжте на здоров’я зі своїми діточками.»

— Спасибі за науку, — каже циган.

Йде бідний циган, сумний-сумний. Думає, як би тепер йому не вскочити в халепу. Бачить: в полі люди розкидають гній, а один чоловік захотів про себе, сів під кущем.

— З’їжте з своїми діточками, — каже циган.

— Ах ти, безсоромнику, сплюнув би, обернувся б та й пішов, — каже чоловік.

— Спасибі за науку, —відповідає циган.

Далі бачить, що сидять баби і ськають воші. Він плюнув на них. Знов набили цигана. Кажуть йому:

— Ти підставив би свою голову, ми й тобі поськали б.

— Спасибі за науку, — каже циган.

Йде далі, бачить, собаки гризуться. Циган і встромив свою голову межи них.

Учили цигана, учили, та нічого так і не навчили.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

53 (6380). Нерозумний циган. СУС 1240+1696. Записано 2009 року. Заморська Антоніна Карлівна (1911). Вінницька область, Вінницький район, Малий Кушлинець