☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Неслухняна жінка
Українська народна казка Бойківщини

Була собі неслухняна жінка. І мав чоловік з нею велику мороку. А він її поважав і трохи любив. Каже їй так:

— Жіночко, чому ти так мене не слухаєш? Я тебе так поважаю, а ти все мені наперекір та наперекір. А вона йому:

— Ти знаєш що? Я тобі раз кажу, що ти не є в мене чоловік, а ти вошобейник.

— Та який я в тебе, — каже, — вошобейник?

— Вошобейник.

— Жінко, я тобі говорю, що покараю тебе. Відступися від цего слова, не називай мене вошобейником.

— Ти є вошобейник.

А до неї залицявся сусіда, вона й хотіла чоловіка від себе від’їсти, щоб з тим сусідом любилася. Він її просить:

— Жінко, будеме жити, але не називай мене такими словами поганими.

— Ти є вошобейник.

Думає він собі: «Що мені з нею робити? Який їй дати страх?» Та й каже:

— Знаєш що, жінко? Я тебе втоплю.

— Втопи. Але ти є вошобейник.

Він думав, що дасть їй пострах. Взяв і веде. Привів її до води та й каже:

— Жінко, я тя прошу, відступися від того слова, не говори так, бо, — каже, — вже й люди знають, що ти мене називаєш вошобейником.

— Вошобейник!

Завів її у воду по коліна і каже:

— Знаєш що, жінко! Я тебе прошу раз, скажи мені слово, що ти більше не будеш такого говорити, бо втоплю тебе.

— Та ні. Ти є вошобейник.

— Ну що мені з тобою робити?! Я ж тебе поважаю. Ну що мені з тобою робити?!

І веде її далі у воду. Вода же їй попід пахи.

— Повідж мені, жінко, який я є.

— Ти є вошобейник.

Він уже набрався злости.

— Я тебе втоплю!

— Ти є вошобейник.

— Ну дивись, я тебе...

І завів її у воду по шию.

— ...втоплю!

— Ти є вошобейник.

А він бух її у воду! І пішла вона на дно. Але ще показалася раз і таки показала на пальцях, що він точно вошобейник.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Буковинка, Турківського району, Львівської області 18 серпня 1990 року Комарницька Ольга Юліанівна (1933)