Однооке лихо
Українська народна казка Полтавщини

Жив собі та був собі Іван Коваль, жив щасливо й тихо,

І не знав він, і не відав, що є в світі лихо.

Раз забрався наш коваль в ліс густий та дикий,

Без стежок і без доріг, був той ліс великий.

Бродить Іван по лісу, вже й півдня минає,

На дорогу а ні-ні він не попадає.

І набрів він на хатину .

Хоч то й пустка, а проте, видно є і люди.

Бач, хоч пустка, а проте ще й вечеря буде.

Зайшов він у хатину.

Вмить і здерся він на піч та й уклався спати.

А від голоду йому сон не йде на очі.

Метикує се та те, далі чує хтось іде, відчиняє двері.

І заходить в хату сотня баранів кудлатих

Та й уклались спати.

А за ними увіходить така стара баба,

Така гидка та погана, наче тая жаба.

Те що гидка та погана, то ще й не морока.

Але в баби не хватає ще й одного ока.

Увіходить і нюшить і говорить басом.

— Гість прибув, давно людське м’ясо їла,

А сьогодні попоїм, на вечерю стане.

«Ось тобі Іване!»

Запалав в печі вогонь, освітив хатину

Баба цупить коваля з печі, мов дитину.

— Хто ти будеш говори?! — закричала баба.

— Я, я, я коваль, я Іван коваль, а ви хто?

Каже баба:

— Лихо.

— Я бачу, що у вас не хватає ока. Я коваль, можу око вставить.

— Що для цього треба?

— Сотню вірьовок і лом.

Вмить з’явились вірьовки і лом.

Іван зв’язав міцно бабу й наказав стояти.

Розжарив лома та як розженеться наш коваль

І ударив бабу не в сліпе, а у видюче око.

—Ой! Ой! — закричала баба — це ж моє видюче око.

А тим часом надворі вже світає,

Барани меркочуть,

До водопою хочуть.

Баба стала на дверях і щита баранів, викидає з хати.

Іван вивернув кожух і став між баранами.

Баба схопить Івана з баранами та як кине геть на двір

І по духу поняла, що викинула Івана.

А Іван як дременув! З переляку

Він знайшов і стежину й хату.

Більш не бродить наш Іван по лісі,

Бо знає, що є в світі лихо.

Однооке лихо
Українська народна казка Кіровоградщини

Жили колись у старі часи два брати. Один бідний був, а другий багатий. Якось бідний брат вирішив сходити до багатого в гості. А в того саме було свято, і вирішив він пригостити свого бідного брата. Та й говорить:

— Отам, брате, в глеках є вино. Бери пригощайся, скільки хочеш.

Але в глеках була вода замість вина. Та така холодна, що бідняк, скуштувавши її, навіть не відчув, що то було. На тому й попрямував додому. Ідучи дорогою, вирішив заспівати, і здалося йому, що хтось підспівує. Він запитує:

— Хто ти?

І чує у відповідь:

— Це я, однооке Лихо.

— А куди ідеш? — знов питає.

— З тобою, — відповіло Лихо, — адже я з тобою завжди.

І прийшли додому. Бідняк вирішив позбутися одноокого Лиха. От він і запитує:

— Лихо, хочеш молока?

— Так, — відповіло Лихо.

Спустився бідняк у погріб, дістав глечик, у якому на дні було трошки молока, і говорить:

— Залазь до глечика з молоком та й пригощайсь.

Тільки Лихо в глечик, а бідняк кришкою і накрив глека. А далі пішов і закопав його на городі.

З тої пори став він жити багато. За що б не брався, все в нього виходить. Невдовзі дізнався про це багатий брат. Та й прийшов до свого брата та й запитує:

— А як це ти, брате, розбагатів?

А той відповідає:

— Було у мене однооке Лихо, а я закопав його у глечику на городі.

Заздрощі взяли багатія. І вирішив він нашкодити братові. Пішов на город, відкопав глечик, відкриває, а звідти Лихо вилазить, таке миршаве, худе. І говорить багатій:

— Іди, Лихо, до мого брата, він тепер заможний.

А Лихо йому у відповідь:

— Ні, досить, натерпівся я від нього. Ходімо краще до тебе.

І пішло Лихо за багатієм. Дуже скоро той збіднів, а другий брат жив довго і щасливо.