Було це за часів, коли існувала панщина. Важко приходилось простим людям. Зранку до ночі працювали вони не покладаючи рук. Ще сонечко не зійшло, а вони, як ті бджілки, уже метушаться. Навіть малі діти були чимось зайняті, той носив воду, той пас овець, той рубав дрова. Як підуть чоловіки на поля орати, то так цілісінький божий день обмиваються потом, навіть кришки в роті не маючи.
От в одного пана був наймит Іван. Вродився він на диво гарний та розумний. Шкода лише, що був він сиротою. Хоч що запитай у нього-на все дасть тобі відповідь. І звідки він то все зна?
Вирішив Іван якось провчити свого пана, який був страшенно скупий. Поїдуть було куди в далеку дорогу, то пан навіть крихти хліба не візьме. Шкода йому брати їжу. Він завжди казав:
— Нема чого переводити харчі!
Вирушив якось пан з Іваном у інше село до знайомого пана. А наймит узяв крадькома з собою кусень паляниці і сховав у кишені. Запрягли волів тай поїхали. їхали вони довго, коли уже почало темніти, то зупинилися, щоб спочити. Розклали копичку з сіном і полягали.
А Іван тихенько вийняв паляницю, обклав сіном і давай жувати.
— А що то ти там їси, Іване?
— Та так, пане, сіно жую.
— Дай-но і мені, — каже пан.
Вибрав наймит жмут сіна і подав панові. Той почав жувати. Потім панові як запече у горлі, як почне кашляти, що аж сльози на очі покотилися. А Іван лише посміюється над паном. Зарікся пан, що більше ніколи не буде їсти сіна.
Відтоді куди б він не їхав, то обов’язково бере із собою чогось поїсти, та ще й з Іваном поділиться, аби той також не їв сіна.
Ось так Іван навчив пана бути щедрішим.
Пан та Іван Українська народна казка Поділля
Жив собі, був собі пан, багатий — пребагатий, та жадібний. Наймав він наймитів на рік, а тоді так робив, щоб нічого не платити їм за роботу, починав у кінці року годувати погано, давати таку роботу, яку не можна було зробити. Почув про того пана хитрий парубок із сусіднього села.
— Е-е-е, — каже, — пан той розумний, а я ще розумніший.
Прийшов Іван (так його звали) до пана найнятися на рік. І домовилися, що коли пан спробує прогнати Івана швидше, то все його добро стане Івановим.
Робив парубок на совість. От уже й рік кінчається. Та пан почав хитрувати.
Погнав Іван вівці раз пасти, а їсти йому не дали. То він довго не думав, зарізав найбільшого барана, наробив шашликів, сам поїв, подорожніх пригостив.
Повертається увечері. Пан питає:
— Де найбільший баран?
— З’їв я його, — відказує Іван.
Пан тільки сопе невдоволено. А на другий день каже до наймита:
— Зроби щось таке, щоб усе село здивувалося.
Погнав Іван овець у село, почав гукати:
— Гей, люди, беріть собі по овечці. Пан дарує!
Дивуються люди, але розібрали усіх овець. Вертає Іван до панського двору сам.
— А де це моя череда? — дивується пан.
— А ви ж хіба не казали, щоб я здивував усе село? Чи ви мене раніше строку хочете звільнити?
— Не діждеш, драбе, щоб я тебе звільнив! — просичав сердито пан.
Тоді взяв мішок гороху, розсипав біля клуні, та й каже:
— Збери так, щоб ні одної горошинки не залишилося на землі, доки сонце зійде.
А вже добре стемніло.
— Та ж не видно, пане — каже Іван.
— Як хочеш, так викручуйся, — почув у відповідь.
Спить пан в палаці на м’яких перинах, а здається йому, що він у пеклі горить, і навколо від вогню так червоно-червоно! Проснувся, аж то його клуня зайнялася, а Іван спокійно біля неї горох збирає!
— Ти що зробив, драбе?
— Засвітив собі, щоб було видно.
— Забирайся, дурню, щоб твої ноги тут не було! — не тямлячись від люті заверещав пан.
— О ні, тепер ти, пане, звідси забирайся. Хіба забув, як ми домовлялись? Спробуєш мене раніше строку звільнити — все твоє добро моїм стане. Тепер ти драб, а я пан!
Пішов колишній пан світ за очі. А Іван став жити-поживати, про бідних не забувати.
Пан та Іван Українська народна казка Чернігівщини
Жив в одному селі пан. Та такий був вередливий, що його ніхто не любив. Особливо діставалося від пана його слузі. Як захоче пан води, то кричить на слугу:
— Іване, принеси води та бистро!
Іван швидко набирає води та несе панові. Спробує той воду та й кричить:
— Що ти оце приніс? Хіба це вода? Принеси другої!
Йде Іван та й набирає другої води. Пан спробує і знов кричить на Івана:
— Де ти береш таку воду? Може, з помийниці?
Розсердився Іван на пана та й думає: «Ось я тобі принесу води, вередунові поганому!». Та й замість того, аби набрати іншої води, приніс панові ту саму. Пан спробував і каже:
— Оце вода! А то носить таке, що на воду й не схоже.
А Іван стоїть, дивиться на пана і ледве стримується, щоб не засміятися.
Пан та Іван Українська народна казка Кіровоградщини
Колись давно пан та Іван ходили в далеку дорогу. Мали вони смажену
гуску, а розділити не могли. От пан і каже:
— Лягаймо спати. Кому з нас присниться краща закуска, тому на сніданок буде ціла гуска.
Як пан заснув, Іван став біля печі та й стеребив гуску. Прокинувся пан і хвалиться Іванові:
— Я приснив марципани.
Іван каже:
— Ваша правда, пане, я й сам бачив, як ви їли оті марципани. Тому й подумав, що ви голодні не будете та й зїв гуску.