Портопей-прапорщик (Протопей-прапорщик)
Українська народна казка Буковини

Була в царя дочка, та така вже гарна, що цар її й показувати не хотів нікому: боявся, що вкрадуть. Але довідався про неї чарівник з далекого заморського краю. Спорядив корабель та й поїхав через море, щоб ту царську дочку вкрасти. Приїхав, а вона берегом морським з подругами прогулюється. Чарівник почав показувати царівні різні чарівні квіти і заманив її тими квітами на палубу корабля. Як тільки вона ступила на палубу, чарівник підняв паруси і втік.

Сповістили царя, що вкрадено його дочку. Скликав цар свої війська та й каже:

— Хто знайде мою дочку, тому велику нагороду дам. Тоді вийшов з рядів прапорщик, якого звали Портопей.

— Я знайду вашу дочку, — сказав Портопей-прапорщик, — і нічого за це не хочу, тільки саму царівну за дружину. Дайте мені двох помічників і на два роки харчів.

Цар дав йому за помічників Івана Івановича та Василя Васильовича. Та ще — дванадцять музик.

Приїхали вони за море, у той край, де жив чарівник. Портопей-прапорщик наказує Івану Івановичу:

— Вари на нас усіх їсти, а я йду царівну шукати.

Іван Іванович зварив їду та й чекає на Портопея. А тут звідкись узявся сам чарівник.

— Зварив? — питає він Івана.

— Зварив, — відповідає Іван.

— То будемо їсти, — сказав чарівник, перехилив котел і сам з’їв усю їду.

На другий день знову пішов Портопей-прапорщик на пошуки, а варити їсти зоставив Василя Васильовича. Наварив Василь, а чарівник знову тут як тут.

— Зварив?

— Зварив.

— То будемо їсти.

Та й знову все сам з’їв.

На третій день відправив Портопей на пошуки обох помічників, а сам зостався варити. І знову з’явився чарівник.

— Зварив?

— Зварив.

— То будемо їсти.

— Але ж напитків нема, — каже Портопей-прапорщик.

Тут чарівник ударив кулаком об стіл, і на столі не знати звідки напитки різні з’явилися. Подумав Портопей-прапорщик: «Оце він і є, сам чарівник, і багато сильніший за мене. Що ж робити?» А чарівник каже:

— Будем пити.

Портопей перехилив собі чарку, а чарівник зразу цілу фляшку. Портопей другу чарку, а чарівник — Другу фляшку. Портопей третю чарку, а чарівник — третю фляшку.

Сп’янів чарівник і звалився на землю. Тоді Портопей-прапорщик відрубав йому голову. У кишені чарівника знайшов три золотих ключі, а з пальця зняв золотий перстень.

Зробив це Портопей та й знову пішов царівну шукати. Ішов він, ішов та й дійшов до кам’яної кручі. А попід кручу вела вузенька стежечка. Довго йшов Портопей тою стежечкою, аж дивиться — в кам’яній скелі золоті двері. Вийняв він один з золотих ключів і втворив ті двері. За ними були другі двері, а далі — ще одні. Повідчиняв їх Портопей і зайшов у велику кімнату. Там сидить царівна, а перед нею на столі грамофон грає.

— Здрастуй, царівно! — каже Портопей.

— Здрастуй, — відповіла царівна. — Але відки ти взявся? Тікай скоріше, бо як прийде мій муж, то вб’є і тебе, й мене.

— Твій муж мертвий.

І Портопей показав перстень з руки чарівника. Зраділа царівна, поцілувала Портопея-прапорщика та й пішли вони обоє до корабля.

Підходять до берега. Як побачив Іван Іванович, що царівна така — зразу загорівся до неї любов’ю. І поклав собі: «Що б там не було, а я повинен її вкрасти». Наказав зразу поставити паруси. Царівна першою зійшла на корабель, а Іван Іванович відчалив кораблем і втік. Портопей зостався на березі.

Іван Іванович каже царівні:

— Як признаєшся кому, що не я тебе врятував, то втоплю тебе в морі.

І вона пообіцяла, що не признається.

Приїхали вони додому. Цар зрадів, прийняв Івана за зятя і сказав готувати весілля.

А Портопей іде лісом та й плаче. Коли йому назустріч дід. І був той дід чарівником.

— Чого ти плачеш? — запитав він, і розказав йому Портопей всю свою історію.

— То ти знищив того чарівника? — запитав дід.

— Так, я знищив його.

— То за це я буду годувати тебе все життя або дам тобі, що ти тільки захочеш, бо той чарівник був мій найбільший ворог.

— Нічого мені не треба, — каже йому Портопей, — тільки зроби так, щоб я знову опинився в ріднім краю.

— Добре, — сказав чарівник і дав йому три квітки. — Коли прийдеш до моря, проковтни цю синю квітку, і море перед тобою розступиться. Коли постануть перед тобою гори, проковтни червону квітку, і гори перед тобою розступляться. А як проковтнеш білу квітку, то перекинешся на звіря, на птаха або на дерево — на що тільки захочеш.

І разом з трьома квітками дав йому старий чарівник шаблю-саморіз.

— Махнеш цією шаблею — і все вороже військо впаде порубане, хоч би його там тисячі були.

Прийшов Портопей-прапорщик до моря, проковтнув синю квітку — і море розступилося, а на дні морському зробився широкий шлях.

Пройшов Портопей тим шляхом, вийшов на другий берег, а перед ним — гори круті. Проковтнув він червону квітку, і розступилися гори.

Добрався Портопей до рідного краю, а там оголошення висять: усі люди закликаються до царя на весілля. Прийшов Портопей до царського двору та й став коло порогу. Далі не йде, бо дуже обірваний.

А Іван з царівною сидять за весільним столом. Царівна побачила Портопея коло порога та й каже цареви:

— Не той мене врятував, що на першому місці, а той, хто на послідньому. Візьми, батьку, бистрого коня і накажи прив’язати Івана до хвоста та й пустити в світ. А Портопея хай одягнуть у найкращі шати, бо він мене врятував і він буде мій муж.

Цар так і зробив. Бистрий кінь розволочив Івана, а Портопей одружився на царівні.

Але його жінка була неправдива і зрадлива: познайомилася з сусіднім королем і полюбила його. От той король і каже їй:

— Піду я на твого батька війною, звоюю його та й возьму тебе за жінку.

Вона й погодилася. Поїхав король у свою державу та й оголошує цареви війну. Цар почав радитися з зятем, а Портопей і каже:

— Не бійтеся, я за два махи все його військо покладу.

Вивів король своє військо, а Портопей махнув шаблею-саморізом раз, махнув другий — і все вороже військо було посічено. Повернувся Портопей з походу, а жінка й питає його, як йому вдалося це зробити. Він розказав їй про шаблю-саморіз.

На другий день вона взяла ту шаблю і передала королеви, а на її місце поклала другу, таку саму на вигляд.

Король знов оголошує цареви війну. Портопей знову заспокоює царя, бо має надію на свою шаблю-саморіз.

— Дайте мені роту солдатів, і ми зараз закінчимо війну. Виставив Портопей ту роту, а король махнув шаблею, і вся рота впала. Портопей махає, махає своєю шаблею, та нічого не виходить. І мусив Портопей утікати. Король забрав собі все царство його тестя і женився на його зрадливій жінці. А царя, її батька, посадив у тюрму.

Тоді Портопей проковтнув білу квітку, останню з тих, що дав йому старий чарівник, і перекинувся в яблуню під вікном короля. Прокинувся король вранці та й каже жінці:

— Подивися, яка в нас під вікном яблуня виросла. А жінка йому:

— То не яблуня, а Портопей-прапорщик. Треба її зрубати, спалити, а попіл розвіяти по вітру, щоб і сліду її не було.

В короля була молода служниця. Почула вона цю розмову, і жаль їй стало Портопея. Стала вона під яблунею та й плаче.

— Яблуне, яблуне, яка ти гарна. Тільки в поганий час виросла, що мусиш тепер пропадати.

А яблуня й шепоче їй:

— Я не яблуня, я Портопей-прапорщик. Коли мене будуть рубати, ти стань збоку, підніми з мене трісочку та й кинь біля стіжка сіна.

Вона так і зробила, кинула трісочку з яблуні коло стіжка сіна. А на другий день з’явився на тому місці гарний-прегарний кінь, у срібній броні і з золотими підковами. Сподобався королеви той кінь, а жінка каже:

— То не кінь, а мій колишній чоловік Портопей-прапорщик. Треба його вбити, спалити і попіл розвіяти по вітру.

Почула це дівчина-служниця, пішла до коня та й плаче.

— Коню, коню, який же ти гарний, а тебе хочуть убити, спалити і попіл розвіяти по вітру.

— Я не кінь, а Портопей-прапорщик. Коли мене будуть убивати, ти стій збоку. З рота мого випаде зуб. Візьми його і кинь коло річки. Велику нагороду я тобі за це дам.

Вона так і зробила: кинула того зуба коло річки, а на третій день рано-вранці з’явилася на річці біла качечка. Король побачив ту качечку та й став будити жінку. Почепив собі до боку шаблю-саморіз, з якою ніколи не розставався, та й пішов ловити ту качечку. А вона плаває собі при березі. Король до неї — а вона — фур! — далі на середину. Та така гарна, що аж очі вабить.

Тоді роздягся король та й поліз за нею у воду, а шаблю й одяг поклав на березі. Як тільки король заплив на середину, качечка плеснула крильми об воду і зразу опинилася на березі. Постав з неї Портопей-прапорщик, швидко одяг королівський одяг і почепив до боку шаблю-саморіз.

Жінка виглянула у вікно та й подумала, що то король іде. А як побачила, що то Портопей, — зімліла від страху.

Портопей поставив короля і зрадливу жінку перед собою і зняв їм голови. А тоді пішов додому і визволив з темниці царя. Узяв собі за жінку добру дівчину-служницю, і стали вони правити державою до скінчення віку.

Портопей-прапорщик (Протопей-прапорщик)
Українська народна казка Буковини

Була в царя дочка. Та така вже гарна, що цар її й показувати не хотів нікому. Боявся, що вкрадуть. Але довідався про неї чарівник із далекого заморського краю.

Спорядив він корабель та й поїхав через море, щоб царську дочку вкрасти. Приїхав, а вона з подругами морським берегом прогулюється. Чарівник почав показувати всілякі чарівні квіти і заманив її тими квітами на палубу корабля. Як тільки вона ступила на палубу, чарівник підняв паруси і втік.

Сповістили царя, що вкрадено дочку. Скликав цар військо та й каже:

— Хто знайде мою дочку, тому велику нагороду дам. Тоді вийшов з рядів прапорщик, якого звали Протопей. — Я знайду вашу дочку, — каже Протопей-прапорщик, — і нічого за це не хочу, тільки саму царівну за дружину. Та дайте мені двох помічників і на два роки харчів.

Дав йому цар за помічників Івана Івановича та Василя Васильовича.

Приїхали вони за море, у той край, де жив чарівник. Протопей-прапорщик наказує Івану Івановичу:

— Вари на нас усіх їсти, а ми йдемо царівну шукати.

Та й пішли вони. Іван Іванович зварив їсти та й чекає на них. Аж тут звідки не взявся сам чарівник.

— Зварив? — питає.

— Зварив.

— То будемо їсти, — каже чарівник. Та перехилив котел і з’їв усе.

На другий день Протопей-прапорщик пішов з Іваном Івановичем, а варити їсти лишив Василя Васильовича. Наварив Василь, а чарівник знову тут як тут.

— Зварив? — Зварив.

— То будемо їсти.

Та й знову сам усе з’їв.

На третій день відправив Протопей на пошуки помічників, а сам зостався варити. І знову з’явився чарівник.

— Зварив? Зварив.

— То будемо їсти.

— Але ж напоїв нема, — каже Протопей-прапорщик.

Тут чарівник ударив кулаком об стіл, і на столі не знати звідки з’явилися різні напої. І подумав Протопей-прапорщик: «Оце ж він і є, сам чарівник. Він набагато сильніший за мене. Що ж робити?»

А чарівник каже:

— Будемо пити.

Протопей налив собі чарку, та й вихлюпнув потай під стіл, а чарівник одразу цілу пляшку й випив. Протопей виливає другу чарку, а чарівник — вививає другу пляшку. Протопей виливає третю чарку, а чарівник — випиває третю пляшку. Та й сп’янів чарівник і звалився на землю. Тоді Протопей-прапорщик відрубав йому голову. В кишені чарівника він знайшов три золотих ключі, а з пальця зняв золотий перстень.

Зробив це все Протопей та й знову пішов царівну шукати. Ішов він, ішов та й дійшов до кам’яної кручі. А під кручу вела вузенька стежечка. Довго йшов Протопей тою стежечкою, аж дивиться, у кам’яній скелі — золоті двері. Вийняв він один із золотих ключів і відімкнув ті двері. За ними були другі двері, а далі ще одні. Повідчиняв їх Протопей і зайшов у велику кімнату. Бачить, царівна сидить, а перед нею на столі грамофон грає.

— Здрастуй, царівно! — каже Протопей.

— Здрастуй, — відповідає царівна. — Але. звідки ти взявся? Тікай скоріше, бо як прийде мій муж, то вб’є і тебе, і мене.

— Твій муж мертвий.

І Протопей показав перстень з руки чарівника. Зраділа царівна, поцілувала Протопея-прапорщика, та й пішли обоє до корабля.

Підходять вони до берега. Як побачив Іван Іванович, яка гарна царівна, то зразу загорівся коханням до неї. І поклав собі: «Що б там не було, а я повинен її вкрасти». Наказав він поставити паруси. Царівна першою зійшла на корабель, і той одразу відчалив, а Протопей зостався на березі. Іван Іванович каже царівні:

— Якщо признаєшся кому, що не я тебе врятував, то втоплю в морі.

І вона пообіцяла, що не признається.

Приїхали вони додому. Цар возрадувався, приймив Івана Івановича за зятя і дав наказ готувати весілля.

А Протопей іде лісом та й журиться. Коли йому назустріч дід.

— Чого ти журишся? — запитує. Розказав йому Протопей усе.

— Так ти знищив того чарівника? — перепитує дід.

— Знищив.

— То за це я буду годувати тебе все життя, або дам тобі, що тільки захочеш, бо той чарівник був моїм найбільшим ворогом.

— Нічого мені не треба, — каже Протопей, — зроби тільки, щоб я знов опинився у ріднім краю.

— Добре, — каже дід і дає три квітки. — Коли прийдеш до моря, проковтни цю синю квітку, і море перед тобою розступиться. Коли постануть перед тобою гори, проковтни цю червону квітку, і гори розступляться. А як проковтнеш цю білу квітку, то перекинешся в звіра, в птаха або в дерево — в що тільки захочеш, — і разом з трьома квітками дає йому старий дід шаблю-саморіз:—Розмахнеш цією шаблею, і все вороже військо впаде порубане, хоч би його там тисячі були.

Підійшов Протопей-прапорщик до моря, проковтнув синю квітку — море розступилося, і на дні морському широкий шлях зробився. Пройшов Протопей тим шляхом, вийшов на другий берег, а перед ним — гори круті. Проковтнув він червону квітку, і розступилися гори.

Добрався Протопей до рідного краю, а там оголошення висять: усіх людей кличуть до царя на весілля.

Прийшов Протопей до царського двору та й став коло порога. Далі не йде, бо дуже обірваний.

А Іван Іванович з царівною сидять за весільним столом. Царівна побачила Протопея коло порога та й каже:

Не той мене врятував, що на першому місці, а топ, що на послідньому. Візьми, батьку, бистрого коня, накажи прив’язати Івана Івановича до хвоста і пустити в світ. А Протопея хай одягнуть у найкращі шати, бо він мене врятував і він буде моїм мужем.

Цар так і зробив. Бистрий кінь розволочив Івана Івановича, а Протопей оженився на царівні.

Але його жінка виявилася зрадливою. Заприязнилася вона з сусіднім королем. От той король і каже: «Піду на твого батька війною, завоюю його та й візьму тебе за жінку». Вона й погодилася.

Поїхав король у свою державу та й оголошує цареві війну. Цар почав радитися з зятем, а Протопей заспокоює: «Не бійтеся, я за два махи все його військо покладу».

Вивів король своє військо, а Протопей махнув шаблею-саморізом раз, махнув другий, і все вороже військо було посічено.

Повернувся Протопей із походу, а жінка й питає: як йому це вдалося зробити? Він і розказав про шаблю-саморіз. На другий день узяла вона ту шаблю і передала королеві, а на її місце поклала іншу, подібну.

Король вдруге оголошує цареві війну. Протопей знову заспокоює царя, бо має надію на свою шаблю-саморіз. «Дайте мені роту солдатів, і ми зараз закінчимо війну».

Виставив Протопей роту, а король махнув шаблею, і вся рота впала. Протопей махає-махає своєю шаблею — нічого не виходить. І мусив Протопей утікати. Король забрав собі

все царство його тестя й оженився на його зрадливій жінці, а царя замкнув у темниці.

Тоді Протопей проковтнув білу квітку, останню з тих, що дав старий, і перекинувся в яблуню під вікном короля.

Прокинувся король уранці та й каже жінці:

— Подивися, яка в нас під вікном яблуня виросла. А жінка йому:

— То не яблуня, а Протопей-прапорщик. Треба її зрубати, спалити і попіл розвіяти по вітру, щоб і сліду не було.

У короля була молода служниця. Почула вона цю розмову, стала під яблунею та й плаче:

— Яблуне, яблуне, яка ти гарна. Тільки в поганий час ти виросла, що мусиш тепер пропадати.

А яблуня шепоче їй:

— Я не яблуня, я Протопей-прапорщик. Коли мене будуть рубати, то ти стань збоку та й підніми з мене трісочку. Та й кинь ту трісочку коло стіжка сіна.

Вона так і зробила, кинула трісочку з яблуні коло стіжка сіна. На другий день з’явився на тому місці гарний-прегарний кінь, у срібній броні і з золотими підковами. Сподобався королеві той кінь, а жінка каже:

— То не кінь, а мій колишній чоловік Протопей-прапорщик. Треба його вбити, спалити і попіл розвіяти по вітру.

Почула це дівчина-служниця, пішла до коня та й плаче:

— Коню, коню, який же ти гарний, а тебе хочуть убити, спалити і попіл розвіяти по вітру.

— Я не кінь, я Протопей-прапорщик. Коли мене будуть убивати, то ти стій збоку. З рота мого випаде зуб. Підніми його і кинь коло річки. Велику нагороду тобі за це дам.

Вона так і зробила. Кинула того зуба коло річки, а на третій день рано-вранці з’явилася на річці біла качечка. Король побачив ту качечку та й не будить жінку. Почепив собі до пояса шаблю-саморіз, з якою ніколи не розставався, та й пішов ловити ту качечку. А вона плаває собі при березі. Король до неї, а вона — фур — далі на середину. Та така гарна, аж очі вабить. Роздягнувся король та й поліз за нею у воду, а шаблю й одяг лишив на березі. Як тільки король заплив на середину, качечка плеснула крильми об воду і зразу опинилася на березі. І з неї постав Протопей-прапорщик. Він швидко одягнув королівський одяг і почепив до боку шаблю-саморіз.

Жінка виглянула у вікно та й подумала, що то король іде. А як побачила, що то Протопей, зімліла від страху.

Протопей поставив короля і зрадливу жінку перед собою і зняв їм голови. Тоді пішов додому і визволив з темниці царя. Він узяв собі за жінку добру дівчину-служницю, і правили вони державою до кінця свого віку.